Відчинені двері

Сходи вели нагору, і кожен крок лунав у порожнечі, наче удари серця. Софія ішла першою, ліхтарик телефону освітлював лише кілька кроків уперед. За нею мовчки ступали Назар,Оля і ще двоє — Андрій і Ліза. Решта лишилась внизу, боячись навіть поворухнутись.

— це старе крило,—прошепотів Назар,— ми сюди точно не мали заходити. Екскурсія мала бути лише по головних залах.

— а двері були відчинені, —відповіла Софія, —значить, нас хтось хотів туди завести.

Пахло вогкістю і пилом. На підлозі — сліди. Декілька пар, проте одна — зовсім маленька. Немов дитячі ніжки. І не припорошені пилом.

— тут хтось був...сьогодні, — прошепотів Ліза, її голос тремтів.

Вони підійшли до старих двостулкових дверей, які ледь хиталисю від протягу. Софія поклала руку на ручку. І в ту ж мить.

СКРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРИП!—десь унизу з гуркотом зачинились вхідні двері.

— вони нас замкнули...— шепнув Андрій. 

Софія рішуче відчинила двері перед собою. Усередині була кімната. Маленька. Мабуть колись—учительська.на стіні—старе дзеркало, тріснуте по діагоналі. Стіл. І...коробка. ще одна. Але ця — з металу.

— вона... схожа на першу.— сказав Назар. 

Коробка була замкнена на кодовий замок із трьома літерами. Оля підійшла ближче. На стіні, біля дзеркала, чорнило вирізьблене слово: "SVA". 

—Це може бути підказка?

Назар почав обертати коліщатка: S—V—A. Клік.замок клацнути. Коробка відчинилась.

Усередині —Касета VHS і стара карта місцевості. На ній червоним хрестиком зона під замком. А поруч — дитячий малюнок: замок.. діти... І постать із чорним обличчям без рис. Лише два білих ока.

— що це за фігура?— запитав Андрій,  ховаючи касету в рюкзак.

— думаю, ми скоро дізнаємось—відповіла Софія.— або.. не доживемо..