Назар уважно роздивлявся координати на кришці коробки. Він витягнув телефон, але сигналу не було. Екран блимає — немає підключення.
— Мабуть, під землею. Треба буде вийти на двір, щоб перевірити,куди веде ця точка,— пробурмотів він.
— якщо вийдемо..— додала Софія.
Вони розглянули фото ще раз. На задньому плані — вікна того ж залу. Але в центрі знімку — обличчя дівчинки. Вона стоїть трохи осторонь. Її очі були спрямовані не в камеру, а кудись за об'єктив. І в тих очах — тривога.наче вона знала, що буде далі.
–Може..ця дівчинка щось знала?—припустила Оля,—вона виглядає...наляканою.
— якщо це та сама школа... може в архіві залишились якісь згадки?— задумливо мовила Софія.
— а ще є ця записка..— додав Назар.— мені здається, що це не просто шмат паперу. Це частина більшого. Може, ми знайдемо інші частини?
В цю мить зі стелі почувся звук.
Скрииип...
Хтось — або щось — рухалось поверхом вище.
Група напружено завмерла.діти дивились одне на одного, шукаючи підтримки. Та першою рушила Софія.
—якщо ми залишилось тут, нічого не дізнаємось. А я не хочу бути просто ще одним фото в стіні