Постать вийшла з тіні — висока, худорлява, в довгому сірому плащі, що торкався підлоги. Обличчя майже повністю закривала капюшонована тінь. Лише видно було тонкі губи й гостре підборіддя.в руках— ліхтар, від якого йшло бліде світло.
– доброго дня... озвався голос, ніби сухе листя шаруділо по камінню.
— Ви... гід? — обережно запитала пані Олена.
—Так,— промовив він після паузи.— Моє ім’я... не важливе. Слідуйте за мною
Діти переглянулись. Але коли він розвернувся і пішов у темряву, ніхто не насмілився залишитися.
Софія йшла посередині групи. Щось у поведінці гіда бентежило її. він не озирнувся ні разу. Йшов впевнено, мов знав ці коридори не з мапи — а зі снів. І ці сни — були кошмарами.
Їх привели до великого залу.холодна підлога,високі вікна, зачинені на засуви. Стіл накритий темною тканиною. А на ньому — коробка.
Гід повернувся, ніби відчув усі їхні запитання.
— Ваша екскурсія... починається.
І зник у дверях.
Глухий стукіт. Замок. Темрява. Тиша.