Сліди в темряві

Замок в тумані

Автобус зупинився різко,без попередження. Хтось зі страхом ойкнув, хтось нервово засміявся.  Двері відчинилися з рипінням, і в салон увірвався холодний, сирий повітряний потік, просочений запахом вогкості, моху й... чогось старого, гнилого. 

—Виходимо. — коротко кинув водій.

Його голос був хрипкий, наче він давно не розмовляв. Він не подивився на дітей. Просто підвівся,спокійно зійшов з автобуса й пішов убік, зникаючи за туманною лінією дерев. 

— А він... нас не проведе?— тихо запитав Іван, озираючись. 

— Може, він просто чекає на місці паркування? —невпевнено відповіла класна керівниця, пані Олена,й сама перша вийшла.

Учні один за одним почали спускатися з автобуса.

І тоді вони побачили його. 

Замок

Серед туману здіймалася темна будівля з каменю —висока з зубчастими вежами,що стінами та кованими воротами. Вікна здавались чорними дірами, в які можна було впасти й більше не повернутись.  На одному з балконів майоріла розірвана чорна тканина — наче прапор. 

—це точно замок для екскурсії?—запитала Марина пошепки. 

—це щось із фільму жахів, —додав Рома. 

Софія відчула, як її серце стискається. І все ж — вона не відводила погляду. В її очах, крізь страх, почало проростати щось інше. Інтуїція. 

Тут щось приховано. І ми це знайдемо. 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше