ГЛАВА 33 "Волосся"

Сутінки м’яко сповзали на землю, вкриваючи ліс тінями. Вогнище тріщало, кидаючи на обличчя присутніх теплі відблиски. Над казанком повільно підіймався пар, а солдати мовчки доїдали вечерю. Але мовчання було лише перед бурею.

— Часу в нас обмаль, — тихо почав Теон, не підводячи очей від полум’я. — Якщо ми хочемо встигнути до того як прийде з війною король Вільям — мусимо діяти злагоджено. Давайте до кінця обговоримо план.

— Ми ввійдемо в столицю з різних боків? — спитав капітан Айрен, попиваючи гарячий чай.

Теон кивнув.

— Частина з вас залишиться поблизу міста. Потрібно мати надійних людей, готових передати звістку. Особливо якщо все піде не за планом.

— А решта? — долинув голос одного з молодших вояків.

— Двоє з нас будуть всередині замку, — Теон нарешті підвів очі, зупинившись на Елізабет. — Вона стане новою гувернанткою короля. У них саме померла стара — випадок вдалий.

Всі повернули голови до неї. Дівчина сиділа на колоді, обійнявши коліна, спокійна, хоча очі її виказували напруження.

— І якщо він… — обережно почав один із солдатів.

— Він старий, — перебив його один із солдат який був у розвідці. — І дуже специфічний, кажуть. Примхливий. Непередбачуваний. Також полюбляє молодих покоївок. Синів немає. Тож на старість уже дуже хоче спадкоємця…

— Саме тому, — Теон нахилився вперед, — ти повинна грати роль до кінця. Якщо запросить до покоїв — погоджуйся. Він має повірити, що ти — саме те, чого він чекав.

Елізабет не відповіла, лише кивнула.

Хтось скривився, хтось схилив голову. Але сперечатися ніхто не став. Еліза ж у цей момент ніби не відчула нічого неприємного просто слухала далі.

У тиші, що запала, Елізабет віддала шматок хліба від своєї порції й мовчки простягнула його Теону. Він, ні на мить не зупинивши ходу думки, прийняв його та так само мовчки подав їй свою чашку з чаєм. Вони не подивились одне на одного — їм це було непотрібно.

Всі завмерли на мить. Потім обмінялись здивованими поглядами.

У вогні, у тій крихітній миті, блиснуло щось більше, ніж просто тактика. Їхня мовчазна згода, легкість у жестах — усі це помітили. Ніхто не сказав уголос, але думка однаково зависла в повітрі.

— Отже, — Теон знову повернувся до справи. — П’ятеро з капітаном залишаться на околицях столиці. Троє — поблизу замку. Решта повернуться до кордону, щоб при першій нагоді донести новини. Якщо ми не повернемося за три дні — дійте самостійно. Можете втекти, можете підтримати головнокомандуючого Рейнера Ревенвуда якщо зустрінете його.

— А якщо король уже підозрює щось? – запитав один із солдат.

— Саме тому все має виглядати випадково. Повільно. Ми не йдемо на штурм. Ми — мов тінь, яка повзе за спиною.

Полум’я знову тріснуло, облизуючи деревину. Елізабет обережно відпила чай, відчуваючи, як тепло розливається по грудях. Десь поряд сидів Теон. Той, хто вів цю гру. І той, хто — без слів — розумів її краще, ніж будь-хто інший.

- Що ж ти думаєш про цей план Елізо? – запитав капітан. Та всі повернули свої погляди на дівчину. Вона ж залишалася спокійною як ніколи. – Все-таки успіх цього плану покладений на твої плечі. Ти зможеш вбити короля?

Еліза підняла на капітана погляд та дивлячись йому в очі говорила.

- Ви ще сумніваєтеся у тому, що я зможу вбити людину? Навіть після того як в горах коли на нас напали ви стояли як перелякані щенята а я захищала вас? Вам не соромно задавати таке питання? -  дівчина опустила погляд на свою чашку і далі пила. А капітан лише засміявся у відповідь.

- Ну так… ну так. - і також попивав чай.

- Стосовно плану, він ризикований, у нас тут звичайно найкращі бійці, розвідники та план який готувався місяцями проте якщо мене розкриють, або хоча б одна маленька деталь рухне, планові не здійснитися. А ще ви надієтеся на дівчину з ворожої країни…. Почула б я цей план від когось іншого я б засміялася. – після цих слів усі були дуже стурбовані та переглядалися і перешіптувалися. Проте Еліза продовжила говорити

- Але зараз інші обставини. У вас не проста дівчина з іншої країни. А найкращий боєць якого готували з малку на вбивство ворогів, на моїх руках кров невинних людей а також у вас не просто головнокомандуючий а сам принц який не сидить у палаці задля безпеки а ризикує заради життя країни і у нас хоч і боязливі проте одні з найкращих бійців. Наш план не нападати, не перемагати силою а взяти розумом і хитрістю. Враховуючи цей план все має йти ідеально. Єдине, що ми не можемо прорахувати коли прийде Ревенвуд і з яким військом і з якими намірами.

Полум’я вогнища повільно стихало, догораючи між камінням. Один за одним солдати розходилися по наметах, киваючи один одному на добраніч. Хтось жартував напівголосно, хтось уже мовчав — бо знав, що завтра може бути останній день тиші перед бурею. Залишився тільки вітер, що шепотів у гіллі, та ніч, яка крадькома огортала табір своїм спокоєм.

Елізабет сиділа на землі, біля своєї палатки, вкрившись плащем, але легенько тремтіла. Не від страху — від холоду, що просочувався з землі, мов беззвучне попередження. Вона не кликала, не просила — просто дивилася в темряву перед собою, думаючи про завтрашній день.