ГЛАВА 29 «Просто залишайся»

Потріскування дерева яке горіло в каміні здавалося у цій тиші надто гучним. Вони просто сиділи та дивилися один одному в очі тримаючи своїми пальцями чашки чаю. Кожен з них зрозумів по своєму ту фразу і кожен з них не був готовий ще до розмови. Серце Елізи раптом почало битися сильніше. Вона сама не розуміла чого так, адже Теон просто розказував про себе а вона про себе проте і у погляді Теона була певна зніяковілість і стриманість яка не була помітна до цього.

Еліза піднесла до своїх уст чашку та зробила ковток і опустила погляд до своїх рук. Вона відчувала що очі Теона так і були пристально прикуті до неї та нічого не могла з цим зробити. Її щоки вмить запалали та почервоніли. Хлопець потів це.

- У тебе знову жар? – сказав він та підніс свою теплу руку до її голови. Еліза лише дивилася йому в очі а він у її. На мить вони застигли у цій картині і тиша ніби сама починала говорити за себе.

- Теон, колись ти сказав, що багато про мене знаєш…

- Так.. – спокійно говорив він та забрав свою руку переконавшись, що температури немає. Теон попивав чай та спокійно просто був поруч.

- Мені здається ти знаєш ту частинку мене, яку не знаю я. Коли я тут тебе чекала то намагалася згадати хоча б щось про свою сім’ю. Та чомусь у мене так мало спогадів. Я завжди їх просто ніби розуміла і знала чому вони так діють. Але коли почала розбиратися у собі, свівставляти усі факти то нічого не виходить. Наприклад коли була сварка моїх батьків мої брати ніби усе розуміли і все знали. А я відчувала себе чужою…. – сумно і з важким подихом говорила дівчина здавалося вона от-от заплаче.

- А що то була за сварка? – допитливо і далі спокійно питав Теон.

- Ну.. Це була сварка через алкоголь. Мій батько не терпить алкоголь та тих хто їх вживає. Одного разу я навіть поранила свою ногу лиш би приховати, що мати пила. Проте це все одно стало явним того самого дня. І я не розуміла їхньої сварки з батьком вони говорили про минуле, а мої брати ніби навіть на мить не задумалися чому так.

- Ну якщо чесно я все розумію, особливо те чому твій батько так реагував. – попиваючи чай говорив Теон.

- Можеш розповісти?

- А ти готова?

- Так! – стверджено відповіла Еліза.

- Тоді є одна умова, ти не будеш питати мене звідки я це все знаю. Підходить? – запитав він та простягнув свою праву руку для заключення угоди.

- Так! – відповіла вона та потиснула руку і взявшись двома руками за чашку уважно слухала далі.

- Твоя мати була дочкою міністра фінансів. Її мати, твоя бабуся, померла дуже рано, тому виховання лягло повністю на плечі твого дідуся.

Звичайно, це було непросто. Він постійно працював — справи, наради, звіти. А ввечері… ввечері, він славився не тільки своєю посадою, а й слабкістю до вина. Тож твоя мати, по суті, росла сама.

Вона часто тікала з дому — від тиші, від холоду, від того, що називалося «родиною». І саме під час однієї з таких прогулянок вона зустріла твого батька.

На той момент він був звичайним хлопцем із кузні. Простий, сильний, прямий. Їхні дороги перетиналися не раз. Доля, мабуть, не хотіла, щоб вони розминулися. І зрештою — вони закохалися.

Але твій дід не пробачив цього. Він мав інші плани — бали, титули, вигідний шлюб. Коли твоя мати відмовилася з'явитися на одному з балів, де мала постати перед усім вищим світом як наречена для обраного ним чоловіка, він закрив її в кімнаті на тиждень. Просто так, щоб зламати.

Та твій батько дізнався. І зробив свій вибір. Він не хотів чекати чи ховатися — він просто прийшов і запропонував їй руку і серце.

Твій дід довго був проти, намагався боротися, переконати, натиснути. Але твоя мати… вона обрала інше. Вона відмовилась від статусу, від родини, від усього, чого від неї чекали.

Вони почали з нічого. Жили скромно, майже в бідності. Потім твого батька взяли в армію. І він ішов уперед — крок за кроком, поки не став тим, ким ми знаємо його сьогодні.

А коли вони створили сім’ю… вони присягнули собі й усьому світу, що доведуть: щастя можливе. Що справжня родина не про титули, а про вибір. І що можна святкувати, сміятись і жити — навіть без алкоголю, без брехні, без масок. Вони хотіли довести, що можна інакше. І, здається, довели.

Саме тому у твого батька і була така реакція. Адже вони двоє пережили багато проблем але зараз коли усе добре твоя мати здалася та почала пити як і її батько. Звичайно це могло обурити… А твої брати просто знали цю сімейну історію. Та всі знають цю історію. Ваша сім’я просто легендарна усі бачать у вас ідеал і прагнуть до того, що маєте ви. Тому приховувати від тебе цю частинку було дуже не чесно….

- Тобто моя мати… Пішла проти сім’ї заради мого батька? Жила у бідності, відмовилася від титулу і була просто ніким? – здивовано запитала Еліза.

- Так. Мені здається ти така сама. Ти не слухаєш, що тобі кажуть рідні та робиш по своєму як ти це бачиш. – з гордістю говорив Теон.

— Та ні… — її голос став тихішим, майже винуватим. — Я слухаю свою сім’ю. Завжди. Слухаю накази, виконую прохання… і я ніколи не йшла проти їхньої волі.

Теон, що саме в цей момент зробив ковток чаю, ледь не поперхнувся. Він кашлянув, швидко відставив чашку й, моргнувши, здивовано глянув на неї так, ніби вперше побачив.