ГЛАВА 19 «Тиша, що кричить про біль»

Медсестра тиснула на рану та кров і далі йшла.

- Пане Теон, добре, що ви тут. Еліза, з раною не справитися, потрібно зашивати. Ти згідна?

Еліза лише мовчки кивнула не забираючи з рота куртки. Медсестра пішла щось шукати та готувати а Теон стояв і дивився за цим видовищем. Аж поки медсестра дивлячись на усе що розставила не почала говорити.

- Не вийде, немає анестезії! Як так….

- Зашивай так! Я потерплю. – впевнено говорила Еліза та ще сильніше зажала куртку і відвернула голову в протилежну сторону

- Але…

- Якщо вона сказала зашивати так, то більше виходу все одно немає. Чим можу допомогти? – запитав Теон.

- Я зараз накладу джут а ви тримайте її руку від ліктя до лодоні, щоб вона не рухалася.

Теон нахилився, обхопивши руку Елізи своїми сильними пальцями. Він відчував її напружені м’язи під своєю долонею, і те, як вони сіпалися від болю. Медсестра швидко обробляла рану, але з неї й далі текла кров, крапля за краплею, стікаючи по руці дівчини.

Теон дивився, як голка пронизує її шкіру. Шов за швом, нитка здавалося розрізала плоть, і кожен стібок виглядав, як маленький удар. Він зціпив зуби. Це був не його біль, але він відчував його так, ніби це його власна рука лежала на кушетці.

Еліза не видавала жодного звуку. Лише тремтіла і стискала куртку в зубах так сильно, що на тканині почали проступати сліди її зубів. Вона різко вдихала повітря, намагаючись контролювати себе, але Теон почув слабкий стогін, що вирвався з її грудей.

Він опустив очі на її обличчя. Воно було блідим, але вираз залишався непохитним. Її щелепи напружилися, і Теон відчув, як дівчина ледь не сіпнула рукою. Він сильніше притиснув її до кушетки, намагаючись не дивитися на те, як голка знову занурюється в шкіру.

Теон перевів погляд на її очі — вони були розплющеними, але сконцентрованими десь у далечині, ніби вона намагалася втекти думками від того, що відбувається тут і зараз. І в цю мить він відчув, як у грудях знову з’явилося те дивне важке відчуття.

Вона терпіла. Терпіла так, ніби звикла до болю. І це раптом здалося йому жахливішим за саму рану. Коли ж це все закінчилося дівчині уже накладали пов’язки та замотували руку. У цю мить Теон ще не встиг помити руки від крові як побачив, що Еліза починає закривати очі та падати на бік.

- Ей ей ей! Еліза! – крикнув він

- Вона втратила свідомість! Почекайте я принесу нашатир!

Медсестра кудись побігла а Теон тримав голову дівчини, щоб та не вдарилася. Він тихо ніби сам до себе прошепотів

- Чому ти заставляєш мене переживати за тебе….

У цю мить прийшла медсестра та допомогла привести Елізу у свідомість. Як пояснили Теону це наслідок больового шоку і суміш виснаження та втрати крові. Це диво було, що вона і так до кінця протрималася. І якщо у суміші цього всього вона була при свідомості напевно їй вже доводилося переживати, щось подібне у минулому.

Медсестра закінчила накладати пов’язку на руку Елізи, а Теон стояв поруч, стираючи з долонь її кров. Він уважно слухав, як медсестра швидко розповідала про те, що потрібно зробити для догляду за раною.

— Тримайте її руку сухою, змінюйте пов’язку двічі на день. І якщо з’явиться набряк або почне знову кровоточити — негайно скажіть мені. — Вона говорила швидко, складаючи залишки бинтів до ящика. — Я не розумію, як вона взагалі витримала…

Теон кивнув, але його погляд залишався зосередженим на дівчині. Еліза сиділа на кушетці, обперлася об стіну і ніби втратила всі сили. Її очі були напівзакриті, а волосся злиплося від поту. Вона сиділа просто біля власної крові, що утворила на підлозі темну калюжу.

— Еліза? — покликав її Теон, але вона не відповіла. Її голова повільно схилилася набік, і в наступну мить вона просто заснула, немов хтось вимкнув її свідомість.

— Вона заснула? — медсестра поклала руку на її лоб, перевіряючи температуру. — Ні, це не сон. Це виснаження. Їй треба відпочити.

Теон глянув на дівчину, що виглядала такою вразливою і одночасно такою непохитною. Він стиснув кулаки, дивлячись на її бліде обличчя, і нахилився, щоб підняти її на руки.

Теон обережно підняв Елізу на руки. Вона була такою легкою, що йому здалося, ніби він несе просто шматок тканини, а не людину. Її голова схилилася йому на плече, і пасма волосся зачепили його підборіддя. Вона важко дихала, а обличчя залишалося блідим.

Коридори були майже порожніми. Кілька свічок мерехтіли на стінах, кидаючи довгі тіні. Теон рухався швидко, але впевнено, стискаючи дівчину так, щоб вона не зісковзнула з його рук.

На повороті він побачив одного з солдатів. Хлопець якраз виходив з кімнати, і його очі відразу зустрілися з Теоновими. Він здригнувся, побачивши непритомну Елізу в його руках.

Теон зупинився і на мить поглянув на солдата. Його погляд був холодним і важким.

— Якщо ти хоч словом обмовишся про те, що бачив сьогодні, — він нахилився ближче до хлопця, — я особисто відітну тобі голову. Зрозумів?

Солдат миттєво витягнувся струнко і віддав честь.

— Так, пане!