ГЛАВА 16 «Те, чого він не чекав»

Теон подивися серед кущів але нікого не було.

«Можливо цього разу вона помилилася?» - подумав він. Та почав вертатися до свого коня йдучи лісом на промінь світла.

- Нікого, ти поми…- Теон не продовжив свою фразу бо помітив, що Елізи на коні немає. На мить його взяла паніка адже вона не знала цього лісу і цієї місцевості, хоча і Теон намагався себе заспокоювати, що дівчина сильна проте це був північний ліс і йому це не давало спокою.

Звук мечів пролунав серед тиші і Теон одразу повернув голову в бік озера. Клинок відбивав світло місяця і тоді він побачив на землі хтось лежить.

Хлопець стрімко витягнув свій мечі і побіг на солдата. Приближаючись він впізнав того хто лежав, це була Еліза. І тоді його злість тільки підвищилася, адже вона була його полонена і він мав залишити її у живих за любою ціною.

Теон рвонувся вперед, його ноги швидко долали відстань до солдата, що стояв над тілом Елізи. Лезо меча блиснуло, коли він різко штовхнув хлопця плечем, зіштовхуючи того на землю. В обличчі супротивника промайнув подив, але Теон не дав йому оговтатися — важкий удар кулаком змусив його відпустити зброю.

— Від неї подалі! — проскрипів Теон, а в його очах палала неконтрольована лють.

Він ударив знову, цього разу жорсткіше, і солдат впав, стікаючи кров'ю. Теон важко дихав, його груди розривалися від напруження, але він не зупинився. Інстинкти керували його руками, тіло діяло автоматично, мов на автопілоті.

— Теоне… — пролунав слабкий голос, і він озирнувся.

Еліза намагалася підвестися, але її руки тремтіли, а на обличчі виступив тонкий шар поту. Її очі злякано дивилися на Теона, що стояв над пораненим солдатом, тримаючи його за комір.

— Що ти… — вона не договорила, бо не могла відірвати погляду від його обличчя. Теон ніби зовсім змінився.

Він повільно повернув голову до неї, і на якусь мить у його погляді промайнув холод. А потім — розгубленість. Немов він сам не розумів, що тільки-но зробив.

— Еліза… — його голос здався глухим, хрипким. Він повільно відпустив хлопця, той зі стогоном опустився на землю. Теон підійшов до неї і присів на одне коліно.

— Ти поранена? — запитав він, і в його голосі звучала щира тривога, яку він сам намагався приховати.

Еліза подивилася на нього, все ще не вірячи в те, що щойно сталося. Теон… захистив її. І зробив це з такою пристрастю, з якою вона ніколи не бачила його раніше.

- Бережись! – крикнула дівчина та її очі розширились від страху.

Теон навіть не встиг озирнутися, коли її тіло різко вдарило його у груди, і вони обоє полетіли на землю. Ліс захитався над головою, листя зашурхотіло, а руки Теона інстинктивно обхопили Елізу, щоб пом'якшити падіння.

Її обличчя виявилося надто близько — теплий подих торкнувся його щоки, а тіло в його руках здригнулося. Теон відчув, як шалено калатає його серце. Ніби всередині нього виривався з грудей буревій.

— Еліза… — прошепотів він, не зводячи очей з її обличчя.

Та її повіки затремтіли, і вона важко, хрипло видихнула:

— Меч… був у воді… моя рана…

Її голос обірвався, і Теон відчув, як її тіло обм’якло, а голова впала йому на груди. Він навіть не усвідомив, як міцніше стиснув її в обіймах, притискаючи до себе. Її волосся розсипалося по його сорочці, а теплий дотик долоні залишив на його шиї кривавий слід.

— Еліза! — Теон торкнувся її обличчя, легенько торкаючись пальцями щоки. Вона була бліда, занадто бліда. А він не знав, що робити.

Його серце билося так гучно, що здавалося, ніби увесь світ навколо завмер, слухаючи цей ритм. Невже вона врятувала його? Врятувала… його? Це було інстективно? Чи навмисно?

— Тримайся… — прошепотів він, втрачаючи відчуття часу. — Я тут. Я не дозволю… — але слова загубилися в тиші лісу, а руки Теона все міцніше стискали її крихке тіло, ніби боячись втратити щось надзвичайно цінне.

Теон дивився на Елізу, яка безсило лежала у його руках, і відчував, як його власний подих ставав важким і уривчастим. Її обличчя було занадто блідим, а з долоні повільно стікала кров, змішуючись із землею.

Він навіть не думав — лише діяв. Одним рухом стягнув із себе сорочку, оголивши напружені плечі, і обережно обмотав її навколо її пораненої руки. Тканина одразу просочилася кров’ю, але він знову тугіше затягнув вузол, притискаючи її долоню до грудей.

— Тримайся, — прохрипів він, піднімаючи її на руки. Її тіло здавалося занадто легким, а волосся безсило звисало вниз, торкаючись його оголених грудей.

Теон рішуче ступив уперед, міцніше притискаючи дівчину до себе. Від кожного кроку його серце гупало у вухах, а думки змішалися у хаотичний потік: «Чому я це роблю? … Але чому мені так страшно за неї?»

Коли він досягнув місця, де стояв його кінь він закинув Елізу на свого коня, сам швидко всівся позаду неї, міцно обхопивши її талію руками. Її голова безвольно впала на його плече, а гарячий подих обпік його шкіру.

— Тримайся… Елізо… — прошепотів він, злегка нахилившись до її вуха.

Кінь стрімко поніс їх крізь ліс, і з кожним ударом копит Теон відчував, як серце несамовито гупає в його грудях. Він не міг збагнути, що коїться з ним. Чому його руки стискають її так міцно? Чому кожен її хриплий подих здається ножем, який пронизує його нутро?