ГЛАВА 12 «Я твій командир»

Еліза вечеряла та роздумувала над тим, навіщо їй було потрібне це парі. З одного боку, вона хотіла довести, що нічим не гірша за інших, що заслуговує на повагу і визнання. Вона прагнула показати свою силу. Але тепер усе обернулося проти неї. Навіщо їй командувати чужим військом? Навіщо робити їх кращими? І головне — тепер усі знають про її силу, особливо Теон.

Він не був таким простим, як здавалося на перший погляд. Теон був не просто послом, а справжнім воїном. Під час боїв він не лише спостерігав за нею, але й оцінював кожен її рух. Його погляд був настільки проникливим, що Еліза відчувала себе оголеною під цим пильним спостереженням. Він вивчав її, як противника, оцінював небезпеку. А тепер він знає занадто багато. План помсти міг розвалитися будь-якої миті.

Еліза вкусила зелене тверде яблуко, відчуваючи, як холодний сік стікає по її губах. Вона ухвалила рішення. Вона зробить це військо ще гіршим, вона покаже те, чого насправді немає. Буде вдавати панночку, яка нічого не розуміє в бойових стратегіях. Вона зробить усе, щоб її недооцінювали.

Поруч із нею місце досі пустувало. Чому? Вона не знала, але їй було байдуже. Еліза і не збиралася шукати тут друзів, а тим більше з’ясовувати, чому всі тримаються осторонь. Вона підвелася з-за столу, прибрала за собою та попрямувала до кімнати. На півночі через гори швидко темніло, і холодний вітер, що пробивався через вікна, обпік її щоки. На третьому поверсі вона раптом відчула доторк теплої руки до свого зап’ястя.

Її спиною пробігла холодна хвиля страху, коли вона відчула, як її штовхнули до стіни. Рука опинилася поруч із її обличчям, і в цю мить Еліза вже готова була дати відсіч. Але при світлі заходу сонця вона побачила знайоме обличчя. Теон.

Здивування, роздратування і навіть дещиця полегшення — усе це змішалося в її погляді. Але думки про те, що вона не чула його кроків, не полишали її. Він був другою людиною, здатною підкрастися до неї так непомітно. Першим був Рейнер.

— Я знаю, що ти задумала, — прошипів Теон. Його погляд палав злістю. — Не смій руйнувати військо чи зробити щось на шкоду їм!

— А то що? — Еліза не відводила погляду. Її голос був рівним і холодним, а на губах грала ледь помітна усмішка.

— Що?! — Теон ніби не вірив своїм вухам. Його погляд став ще жорсткішим. — Вбити тебе — це найлегше, що я можу зробити. Не забувай, ти в полоні. Тут ти — ніхто. І ніхто тобі не допоможе.

Еліза стиснула зуби. Вона не могла допустити, щоб він відчував себе переможцем.

— О ні, ми підписали договір, — сказала вона, нахиляючись ближче. — Пораниш мене, і я вже маю право тобі не допомагати. Ми на рівних. Ти склав умови, ти сам підписав. Треба було думати краще.

Вона вже зробила крок убік, але Теон схопив її за руку та знову притиснув до стіни. Цього разу він нахилився так близько, що вона відчула його гаряче дихання на своїй шкірі. Його палець завис просто перед її очима, ніби він наказував їй мовчати.

— Так само пункт про честь. І ти теж підписала. Це зруйнує мою честь, якщо мене перемогла дівчина, яка навіть дисципліну не зможе втримати.

— А хіба те, що я зараз стою на самоті з чоловіком, який мене не відпускає і нахилився так близько, не руйнує моєї честі, пане? — її голос був тихим, але гострим, як ніж.

Теон різко усвідомив, як близько він до неї стоїть. Його очі пробіглися по її обличчю, по тому, як його рука затиснула її зап'ястя. Повільно він відступив і опустив руки.

— Завтра я надішлю тобі план тренувань, — його голос був тихим, майже втомленим. — Я не прошу вдосконалювати їх, але не погіршуй ситуацію.

Він відвернувся та швидко зник унизу сходів. Еліза залишилася стояти сама. Вона ще декілька хвилин вдивлялася в простір, намагаючись зрозуміти, що щойно сталося. Потім вона попрямувала до своєї кімнати. На ліжку лежала складена піжама. Вона навіть не наважилася її торкнути. Замість цього просто впала на ліжко, відчуваючи, як останні сили залишають її тіло. В її голові промайнули образи Рейнера, Гаральда, батька, матері. Останнього разу, коли вона бачила брата, він був поранений. Чи живий він тепер? Чи шукає її хтось? Сльози підкотилися до очей, але вона змусила себе стриматися. Вона повинна бути сильною. Витерла вологі очі рукавом і заплющила очі. І вперше за цей день їй здалося, що вона може дозволити собі заснути.

О сьомій ранку дівчина встала та відчула прилив сил. Це був її звичайний графік прокидатися о 6-7 годині ранку. Відкривши очі Еліза помітила клаптик паперу який лежав на підлозі. Вона повільно опустила свої босі ноги на холодну підлогу і підійшла до дверей. Дівчина помітила, що цей лист був акуратно складений і в ночі його просунули між щилину. Тому вона розгорнула і почала читати.

«Твою мову тут усі знають і розуміють, про це не переживай. Нею вільно володіють практично усі. А тепер що стосується графіка.

8:00- підйом, 9:00- сніданок, 10:00- початок розминки…..» - Еліза не змогла читати далі. На неї накинулася злість і сміх одночасно. Вона зімняла папір та кинула його на підлогу після чого почала одягатися.

Розминка о 10? Щоб піти поїсти ціла година? – дівчина роздумувала і сміялася. – Та у мене дома і то суворіше. О 5 ранку прокидався батько і тренувався сам, о 6 приєднувалися брати а о 7 Еліза уже могла стояти посеред лісів і болотів та віджиматися. Це для неї було так дивно і незвично. І тоді вона вирішила, що влаштує справжнє пекло цим солдатам, таке, що вони уже завтра будуть благати Теона повернутися до командування. Так вона зможе скинути з себе відповідальність.