ГЛАВА 6 «Початок гри»

Еліза одягнула свою сукню та дивилася на себе у дзеркало. Розпущене хвилясте волосся тільки доповнювало весь ніжній образ. А шпильки які були прикрашені дорогоцінним камінням на диво були дуже зручними.

Еліза ще раз кинула останній погляд у дзеркало, вдихнула на повні груди й вийшла зі своєї кімнати. Її кроки лунко віддавалися у просторому коридорі, а поділ сукні м’яко шурхотів об підлогу. Спускаючись широкими сходами, вона помітила, як унизу, біля головного входу, вже зібралася уся родина.

Батько стояв у парадній формі, важкі медалі на його грудях виблискували у світлі люстри. Він виглядав велично й стримано, як завжди. Мати обрала білу вишукану сукню, яка підкреслювала її грацію та шляхетність, хоча й не була занадто розкішною. Брати, мов із картин, були у парадній лицарській формі — оздоблені накидки, відполіровані латні елементи, герб родини на грудях.

Гаральд, побачивши сестру, усміхнувся і, зробивши кілька кроків їй назустріч. Еліза лише злегка посміхнулася, але в її погляді сяяло щось особливе.

Невдовзі всі вийшли надвір. Біля входу чекали дві карети: одна — для батьків, інша — для дітей. Мати з батьком обмінялися поглядами, побажали дітям гарної дороги та сіли в першу. Еліза разом із братами рушила до другої, де вже відчинені дверцята, здавалося, запрошували в нову главу цього особливого дня.

У дорозі Рейнер і Гаральд розговорилися.

— Ти вважаєш це справедливим, що нас посвятять в один день? — зухвало перепитав Рейнер. Йому здавалося, що він мав стати лицарем раніше за молодшого брата.

— Рейнере, заспокойся. В один день чи в різні — яка різниця? Я вже готовий уступити тобі першість у всьому, навіть у дівчатах, — відповів Гаральд з удаваною гордістю.

Рейнер лише засміявся.

— Знаєш, тут не варто перекладати відповідальність. Батько наказав знайти наречену і мені, і тобі! — сказав він, заклавши руки за голову. Потім подивився на сестру й додав: — А ти? Так само маєш знайти чоловіка на балу?

— Що? Ні, мені всього лише дев’ятнадцять. Я їду лише супроводжувати вас, якщо так можна сказати, — відповіла дівчина дещо засмучено. Її погляд став відстороненим. Здавалося, щось тривожило її, хоч вона й сама не могла точно сказати, що саме. Можливо, це були переживання щодо балу, згадки про всі правила поведінки... А може, це було хвилювання через її особливу місію — почути те, що не має дійти до батька.

Її роздуми перервав Гаральд:

— Менше ніж за рік ти вже будеш повнолітньою. Придивися все ж до когось. Можливо ти самому принцу сподобаєшся.

— Не лізьте у моє особисте життя! Як мене не хвилювало, чому ви у свої 24 і 23 ще не знайшли дівчину, так і вас не повинно хвилювати, чому я у 19 не збираюся шукати хлопця, — вже сердито відповіла Еліза.

Після цих слів у кареті запанувала тиша. І так, мовчки, вони й продовжили свою подорож.

Коли карета зупинилася, першим вийшов Рейнер, за ним — Гаральд. Старший брат галантно подав руку Елізі, й вона обережно ступила на землю. Усі були усміхнені, демонструючи образ щасливої родини. У братів це виходило бездоганно: вони миттєво змінили свою роль, перетворившись на зразкових братів, уважних і дбайливих.

Еліза озирнулася довкола. Люди все прибували, сходилися до палацу. Сад, вимощені стежки — все навколо здавалося чарівним, а сам замок вражав своїми розмірами та величчю.

Рейнер зігнув ліву руку в лікті й поглянув на сестру. Еліза одразу зрозуміла натяк і легко взяла його під руку. Батьки вже стояли біля входу, виглядаючи як ідеальна пара — тримаючись за руки й усміхаючись.

Разом вони вирушили до входу. Світло численних вогнів осявало шлях і притягувало погляд Елізи. На відміну від решти членів родини, вона вперше відвідувала цей палац у дорослому віці — і все здавалось новим, величним і трохи магічним.

Усередині вона не могла відірвати погляду від картин, прикрас, свічок — від усього, що приваблювало її уважне око. Перед великими дверима всі зупинилися. Батько щось тихо прошепотів охоронцю, і ті негайно розчинили перед ними важкі двері.

У просторому залі пролунав голосний вигук:

— ПРЕДСТАВЛЯЄМО МІСТЕРА РЕВЕНВУДА ЗІ СВОЄЮ СІМ’ЄЮ! МАДАМ АДЕЛАЇДА, МІСТЕРИ РЕЙНЕР ТА ГАРАЛЬД І МІСІС ЕЛІЗА!

Після цих слів батько з матір’ю першими увійшли до зали. Рейнер, ведучи Елізу під руку, рушив слідом, а Гаральд замкнув процесію.

Як тільки двері зачинилися за ними, усі погляди в залі звернулися до родини Ревенвудів. Їхній вхід був справжньою подією. Гості захоплено спостерігали за братами — високими, вродливими, у парадній лицарській формі, — і за Елізою, яка виглядала мов зі сторінок казки. Її сукня ніжно грала у світлі люстр, а хвилясте волосся та блиск камінців у шпильках створювали враження, що вона сама випромінює світло. Еліза була одягнена в довгу небесно-блакитну сукню, що спадала до самої підлоги м’якими хвилями тонкої тканини. Лінія талії чітко окреслювала її фігуру, підкреслюючи витонченість форм. Горловина була високо піднята, облягала шию, створюючи відчуття елегантної строгості, але водночас із загадковим шармом. Особливої уваги заслуговували рукави — довгі, відкриті з внутрішнього боку, вони спадали легкими прозорими потоками, наче крила, що м’яко коливалися при кожному русі. Ці рукави надавали сукні майже казкової грації, немов вона могла злетіти будь-якої миті. Матеріал — легкий, майже невагомий — ловив світло і м’яко віддзеркалював його, ніби тканина жила власним світінням. Весь образ виглядав так, наче його створили не голкою й ниткою, а зіткано з ранкової прохолоди, тиші та жіночої грації.