ГЛАВА 5 «Сімейний фарс»

Еліза стояла на спеціальній табуретці та її міряли від шиї до ніг. Мати спокійно за цим спостерігала.

- Дивовижно! – крикнула здивовано кравчиня.

- Щось не так? – перепитала мати.

- Ні, якраз навпаки. У міс Ревенвуд заміри як і у вас в молодості. Я рідко коли зустрічаю, щоб дочка була так подібна до мати. – після цих слів Еліза задумалася. «Кравчиня не виглядала такою старою проте знала маму в молодості?» Дівчина не втрималася і вирішила усе розпитати.

- Ви шили плаття для мами? – перепитала Еліза

- О так. Я тоді сама була ще молодою але цікавилася шиттям. Перше, що я для неї зшила це була піжама. Я навіть пам’ятаю перше плаття на бал яке вона одягнула. Колишній міністр фінансів благав мадам Аделаїду піти у ніжно голубій або хоча б у рожевій сукні проте вона завжди обирала лише білий колір. – після цих слів кравчиня усміхнулася і продовжила дивлячись на жінку – Наскільки я бачу сьогодні нічого не змінилося.

Кравчиня дійсно була права та відкрила Елізі частинку життя матері. Щось стабільно досі тривало. Проте Аделаїда тільки розлютилася і виглядала знервовано.

- Потрібно дивитися в перед і не згадувати минуле. – відповіла мати.

- Ви безперечно праві мадам, проте без минулого ми ніхто. І хіба ваша історія не закінчилася щасливо? – Перепитала кравчиня та перестала міряти Елізу.

- Мірель, я тепер згадала чого перестала з тобою співпрацювати після весілля. Поміряй ще мене і завершуємо це все. – сказала мати та показала рукою Елізі піти геть. Дівчина без жодних слів та пояснень послухала мати.

Коли двері зачинилися, Еліза ще мить стояла нерухомо, немов щось у ній луснуло. Вперше вона відчула, що її власна мати — майже незнайомка. Минуле, про яке вона навіть не здогадувалась, ожило в голосі кравчині, мов стара мелодія, яку всі знають, окрім неї. В горлі стисло, в голові зашуміло — скільки ще таємниць приховано за цим бездоганним обличчям Аделаїди? І чому навіть чужа жінка, Мірель, говорить про її матір з ніжністю, якої вона сама ніколи не відчувала?

Згодом Еліза стояла у садку та доглядала за розами, та незабаром побачила як кравчиня покидає дім. Від цієї жінки віяло теплом і ніжністю проте тепер залишилася лише сумна мати. Еліза знала, що зараз батько і брати у домі і мати не буде пити, хоча по одному виразі обличчя уже було зрозуміло чого очікувати. Ще деякий час дівчина перевіряла квіти та коли все закінчила уже стемніло і вже наближалося до вечері.

Дівчина спокійно заходила у дім проте з дверей з кухні долунали крики. Вона була здивована проте побачила своїх братів у коридорі. Рейнер сидів на сходах а Гаральд сперся об стіну заклавши руки.

- Що тут відбувається? – стурбовано запитала сестра.

- Батько зайшов на кухню а там мати пила і…- говорив Гаральд та його слова перебив різкий звук побитої посуди і крики батьків.

- Та якби я знала, що так складеться моє життя то зробила б усе по іншому! – кричала істерично мати.

- Як ти можеш таке казати?! Все, що у нас зараз є це все твоя чортова мрія! – крики батька були такі гучні, що Еліза підскочила від них. Але вони були не як командира а ніби крик для порятунку. Дівчина не находила собі місця і Рейнер це помітив.

- Хіба ти не знала? – перепитав здивовано він.

- Не знала, що?

- Мати порушила обіцянку яку вони дали на весіллі. Вони хотіли створити сім’ю де покажуть, що можна жити щасливо без куріння алкоголю і от таких розваг. Саме тому батько завжди був проти цього.

- Рейнере, ця причина звучить дурнувато має бути ще щось… - їхню розмову перервала мати яка виходила уся в сльозах з кухні а за нею біг батько і зупиняв її хапаючи за руки. Вони ніби навіть не зважали на дітей, мабуть вперше. Вперше була відкрита сварка.

Аделаїда виривала руки, ніби її торкалися вперше — з відразою, не з болем. Її погляд був диким, обличчя мокрим від сліз, і голос — надривним, майже чужим:

— Треба було послухати батька! — вигукнула вона. — Треба було погодитися на того, кого він мені обрав! Він просив… благав не зв’язувати своє життя з тобою!

У коридорі настала мертва тиша. Рейнер опустив голову, Гаральд завмер. Еліза не повірила власним вухам.

Чарльз, здавалося, осліп. Він відпустив її руки і відступив на крок назад. Погляд його був спустошений.

— Я… не слухатиму п’яної жінки, — тихо вимовив він. Його голос був рівний, без крику, але в ньому ховалася така глибока зневага, що стало холодно навіть у теплому коридорі. — Як матимеш щось сказати — протверезій.

І не глянувши ні на кого, Чарльз розвернувся і мовчки вийшов з дому. А мати попрямувала до спальні. Брати також вирішили не сидіти і просто розійшлися по своїх кімнатах залишивши Елізу на одинці зі всіма думками і непорозуміннями.

Батько вернувся аж на ранок. Всю ніч він десь пропадав але виглядав дуже стомленим. Він просто попрямував у їхню кімнату та зачинив двері на замок. У цей час відбувалася якась розмова між ними але вона уже не була така агресивна як тоді її взагалі майже не було чути. Усі інші члени сім’ї зайнялися своїми справами і всі вдавали вигляд ніби нічого не відбулося.

Так минали дні. Вони були буденні і звичайні, часто батько тренував дітей разом але тільки з мечами. Інколи батько їздив в палац на цілий день усе як і колись. Лише тепер мати не пила. Уже тиждень як вона трималася і Еліза навіть помітила, що мати стала більш спокійною. Можливо усі ці зміни були лише на краще.