ГЛАВА 3 «Між ударами — правда»

Сонце тільки почало вставати а брати батько і Еліза уже прямували по польовій стежці у ліс. Саме там сьогодні буде їхнє тренерування без лишніх очей та на одинці з природою. Коли вони прийшли то поклали всі свої важкі сумки та почали розминатися. Вони усі були одягнені у камуфляжні штани, чорну футболку та черевики.

Почалося тренування з розминки. Усі встали у ліню від найстаршого Рейнера до наймолодшої Елізи. Батько задавав всім одинакові завдання лише моментами Елізі було важче їх робити ніж братам. Під ногами був бруд і коли вони знову віджималися Еліза підскользнулася і чуть не впала, проте змогла себе якось втримати. У цей момент було чути сміх братів проте батько лише тупнув ногою і вони перестали.

Уже на розминці відчувався дух «хто кращий». Тоді з тих важких сумок, що вони несли батько витягнув справжні мечі і луки. Еліза була здивована, але тепер тренування обирало серйозніших обертів.

- Перед тим як братися до зброї покажіть що ви умієте. Рукопашний бій. Правил немає. Ваше завдання повалити на землю противника. Спочатку Рейнер та Гаральд. – сказав суворо батько та стояв заклавши рука об руку а Еліза відійшла та стала поруч з батьком.

Хлопці приготувалися та стали на позиції.

У їхніх рухах не було поспіху — тільки спокійна, напружена впевненість. Обидва знали: це не просто бій. Це — давнє суперництво, яке почалося ще в дитинстві, з перших іграшкових мечів і жартів, що ставали образами.

Гаральд атакував першим. Його стиль був прямолінійний і агресивний — він кинувся вперед низько, намагаючись вибити Рейнера з рівноваги потужним боковим ударом. Але Рейнер, як завжди, спокійно ухилився, зробивши крок убік і зловивши момент, щоб злегка штовхнути брата в спину. Не для травми — для демонстрації: я бачу тебе наскрізь.

Гаральд розвернувся, і в його очах вже палахкотіло — не гнів, а щось глибше: відчайдушне бажання довести, що він не гірший. Його наступна серія ударів була швидшою, жорсткішою. Кулаки хльоснули повітря, один раз майже зачепивши Рейнера по щелепі, та старший брат майстерно заблокував і відповів ударом в живіт, змусивши Гаральда відступити.

— Ти став сильнішим, — тихо кинув Рейнер, ніби оцінюючи, ніби провокуючи.

Гаральд знову кинувся, цього разу вдаючи удар ліворуч, але йдучи в обхід праворуч. Рейнер прочитав рух, як книгу, і ухопив брата за лікоть, розвернув, зніс з ніг ударом по коліну та навалився зверху. Проте не затримався — одразу відскочив, давши тому підвестися. Бій продовжувався хвилину за хвилиною, у спекотному ритмі рваного дихання, швидких ударів, блоків, підкатів, підсічок. Вони знали всі слабкі сторони одне одного — кожен прийом тут був не просто фізичним, а особистим.

А тоді — фінал.

Гаральд зробив помилку. В емоційному пориві він кинувся надто різко, розкривши правий бік. Рейнер, мов тінь, ковзнув до нього, вдарив у сонячне сплетіння, потім — підніжка, і з сухим звуком Гаральд опинився на землі.

Повисла тиша. Тільки дихання, тільки шелест вітру в листі.

Рейнер не глянув на брата. Він обернувся до батька, зробив крок уперед і чітко, глибоко вклонився — мовчки, без пафосу. Його спина була рівна, обличчя — суворе.

Гаральд закашлявся, намагаючись піднятися, але рука Рейнера так і не потягнулася допомогти.

Батько кивнув.

— Добре. Далі — Еліза.

Рейнер відійшов убік, повільно витираючи піт з лоба. Його погляд мимоволі ковзнув на сестру. Та вже стояла на місці, вичікуючи.

— Наступні — Гаральд і Еліза, — суворо кинув Чарльз, не піднімаючи голосу. Його слова прозвучали, як наказ, не як запит.

Гаральд знервовано відвів погляд.

— Вона… Вона моя молодша сестра. І дівчина, — його голос був твердим, але з відтінком сумніву. — Я не битимусь з нею.

Батько повільно підвів очі на нього. Тиша стала тягучою, мов перед бурею. Еліза не ворухнулася — тільки блиснули очі, які пильно дивились на брата.

— Це наказ, — сказав Чарльз.

— Я не можу, — відрубав Гаральд. — Це неправильно.

Батько мовчки підійшов ближче. Зупинився, глянувши синові просто в очі.

— І що ти зробиш, якщо одного дня твоя сестра виявиться зрадницею? Якщо вона стоятиме навпроти тебе зі зброєю? Відвернешся? Опустиш меч?

Гаральд мовчав.

— Чоловік, що дозволяє емоціям керувати його руками, прирікає себе на поразку. Сьогодні ти не зрадив мене, синку. Але ти зрадив сам себе. І свій потенціал.

Ці слова боліли сильніше, ніж удар. Гаральд опустив очі. Вперше за весь час — справжній сором.

Чарльз мовчки вдивлявся в нього. А тоді вже майже тихо промовив:

— А твій ворог теж колись був чийсь брат. Чийсь син. Чиясь дитина.

Повисла важка, майже фізична тиша. І в ній раптом заговорив Рейнер.

— Якщо він не може, — сказав він, виходячи наперед і дивлячись батькові просто в очі, — то я зможу.

Еліза повернула голову до старшого брата. У його погляді не було злості — тільки холодна, зосереджена рішучість. Як у солдата перед боєм.

— Не можна втратити ані хвилини, — кинув він. — Ворог не питатиме, ким ти йому був. Лише хто ти є тепер.