Глава 14

Балакав В.Є.Х. без угаву, час від часу лише сьорбаючи принесений йому курячий суп з локшиною. Він плутався у деталях, повертався знов до подій, про які вже встиг розповісти, але ж навіть незважаючи на його страшний суржик, у нас почала все ж таки складатися більш-менш повна картина.

Перші «ластівки», зважаючи на все, з’явилися близько півроку тому. Чомусь ВЄХ вважав, що початком всьому була досить болісна подія, коли він рубав дрова і випадково сильно поранив ногу вище за коліно. Його ледве довезли до лікарні, коли він вже знаходився у непритомному стані, із втратою майже половини всієї крові. Він провалився у безпам'ять доволі швидко, і раптом відчув неймовірне блаженство. Взагалі Василь Євгенович був досить повним, і, за його словами, останнім часом іноді відчував, що коліна стали вже «не ті», під такою вагою. А тут, у цьому сні, а може, це й не сон був, він відчув себе таким легким, наче метелик! До того ж він опинився на великому лузі, залитому сонцем і сповненому дивовижної краси квітів. Він на цьому зупинявся кілька разів, наголошуючи, що, мовляв, накопати б тих цибулин, так можна було б і в саду посадити в себе, така краса, що не описати!

І тут звідкись з-за його спини з'явилася жінка, вся в такій легкій сіро-блакитній, немов шовковій, сукні, але не прозорій зовсім. І говорила вона якось дивно: то по-нашому, а то раптом якоюсь басурманською мовою. Підійшла до нього і давай сміятися, мовляв, і ти теж помирати зібрався? Василь Євгенович насторожився, він не пам'ятав, що з ним сталося, і чому саме він повинен помирати.

- Не бійся, - сказала жінка, - це зовсім не боляче. Я ось, вір-не вір, щотижня вмираю, а потім знову повертаюся... Хоча, каже, і втомлює це, не передати як. Набридло все , сил немає. Загалом так, - каже, - я тобі допоможу додому повернутися, ну щоб ти не помер зовсім, а ти мені за це теж допоможеш, та швидше, а то мій термін ось-ось закінчиться, а зробити ще багато чого потрібно. Домовились?

Василь Євгенович вирішив не сперечатися, вважаючи жінку за божевільну, і з тим, щоб відв'язатися якнайшвидше, погодився. У той момент, за його словами, він зовсім не пов'язував свій стан з тим, що потрапив, так би мовити, на «той світ». Тоді жінка схопила його за плечі, притягла та поцілувала. "Але це було не так, як ти зазвичай цілуєш жінку", - зауважив він. Не було в цьому пристрасті, чи що. Більше того, буквально за мить Василю Євгеновичу здалося, що голова зараз вибухне від болю. Він раптом опритомнів у палаті під крапельницею, і, як і було сказано - голова боліла просто пекельно. Як сказала медсестра, що підійшла, це все від зневоднення. Тому й крапельницю, сказала, тобі поставили з водою. Якщо, каже, - хвилин за десять не почне біль проходити, я тобі таблетку дам.

Ніч він проспав нормально. Головний біль дійсно поступово минув, але слабкість відчувалася ще дуже виразно. Лікар сказав, що він взагалі дивом вижив, і що вони вже збиралися навіть відключати його від приладів, коли серце раптом запрацювало так, наче йому вкололи адреналін. "Такого, - сказав немолодий вже лікар, підтискуючи губи, - я ще не бачив жодного разу". Загалом, пообіцяв, що через три-чотири дні, якщо аналізи будуть у нормі, то його і випишуть. І справді: за три дні виписали, як і обіцяли. Приїхав він додому, день-два відлежався ще, на перев'язку сходив у поліклініку, і там же в коридорі все й почалося... Спочатку це навалювалося від сили раз на день, а то й рідше, потім все частіше, а під кінець він вже навіть боявся за кермо сідати, оскільки іноді ці стани поверталися мало не кожні півгодини. Це виглядало чимось подібним до повного відключення з абсолютною втратою почуття часу. Спочатку він бачив просто темряву, небуття, в якому за мить легко пролітало п'ятнадцять-двадцять хвилин. Причому він ніби завмирав, як був: стоячи – так стоячи, сидячи – так сидячи… Одного разу це сталося уві сні, і тоді він знову побачив ту жінку. Вона сказала, що Василь має розшукати трьох вершників: спочатку чоловіка та жінку. Чоловік буде на чорному коні, а жінка – на білому. Потім з'явиться і третій вершник на рудому коні.

- Я коли вас побачив, то відразу й зрозумів, про що вона мені говорила...

Ми знову переглянулись.

- Побачив? – перепитала Зейнаб. – Де ти нас міг побачити? І коли це?

- Що означає "коли"? – обурився Василь, і розповів, що тижнів два тому їхав до кума, який працює в заготконторі, і віз йому цибулю на продаж. Той завжди давав хорошу ціну, ну а по дорозі зустрів двох вершників: чоловік у чорному костюмі і на вороному, дуже доброму жеребці і жінка - вся в білому і на білій кобилі. Щоправда, на жінці був ще капелюх блакитний і така ж блакитна накидка. Він проїхав з кілометрів зо два і вперся в зруйнований міст. Раніше він цією дорогою не їздив, а тут вирішив спробувати для різноманітності. Загалом, переконавшись, що через річку ніяк не переїхати, він вирішив повернутися, щоб потім піти в об'їзд, а заразом перевірити: раптом це ті самі вершники, що жінка у сні говорила. Але їх уже не було ніде. Мабуть – лісом поскакали, вирішив він тоді.

- А те, що не ви були? Бо дуже схожі! – запевнив нас Василь.

Ми нічого не відповіли.

- Ну то як? - він подивився на нас майже запобігливо. - Що робити будемо? Чи ви мені не вірите?

Гришка запевнив його, що ми віримо йому, як самим собі, просто треба трохи подумати: справа непроста. Він запропонував Василеві піти на ганок покурити, а ми поки що прикинемо, що до чого. Василь уже доїв принесений йому суп, слухняно встав і сказав:

- Я взагалі то не курю… Але все зрозумів… піду подихаю поки що, та машину перевірю, масло там, здається, підтікає трохи.

Гришка схвально кивнув, а потім підняв руку вгору, кликаючи офіціантку. Та швидко підбігла, і він заплатив за всіх чотирьох, залишивши також і пристойні чайові. Дівчина навіть зашарілася від радості і відразу ж пішла, наче боялася, ніби ми передумаємо і відберемо те, що дали.

Зейнаб думала, потираючи чоло, Гришка теж здавався похмурим. Він час від часу проводив долонею по носі, і весь час дивився у стіл. Потім він повільно підняв свій погляд на Зейнаб і невпевнено спитав: