Глава 13

Я прокинувся доволі рано, але, як це було не дивно, Зейнаб поряд не виявилося. Скоріш за все вона пішла досить давно, оскільки її половина ліжка вже втратила тепло, що мало залишитися з ночі. Я встав, одягнув штани і пішов на перший поверх вмиватися. Вийшовши у вітальню, я був чимало здивований, застав там Зейнаб та Гришку за столом біля вікна. На столі було порожньо, якщо не брати до уваги чистої скатертини, яку Гришка перестелив ще вчора. Тобто, схоже, що бесіда була настільки важливою, що навіть до кави справа ще не дійшла. Говорили вони тихо, але при цьому було зрозуміло, що розмова йшла явно непросто та досить емоційно. Гришка сидів, дивлячись у стіл і здавався похмурим, а Зейнаб щось йому наполегливо доводила, час від часу виставляючи вказівний палець мало не до самого носа. Гришка мляво відбивався:

- Та знаю, я! – казав він, як нещодавно, погладжуючи зелену оксамитову поверхню скатертини. - Я ж не сперечаюся з тобою!

Але Зейнаб на це уваги не звертала і продовжувала щось тлумачити. Вона сиділа до мене спиною, і я її слів не чув, проте я бачив її відображення в овальному дзеркалі, що висіло на стіні навпроти. Зважаючи на все, Зейнаб була налаштована дуже войовничо. Гришка кинув на мене короткий погляд, і потім знову пішов у себе, не удостоївши навіть привітання.

- А мені дозволено взяти участь? – спитав я, підходячи до столу.

- Сідай, - дозволила Зейнаб, ніби мимохідь. І потім продовжила, звертаючись до Гришки:

- Не можна і все! Забудь про це.

- А що твоє полювання дасть? – парирував Гришка.

- А те, що ми хоч дізнаємося, що насправді відбувається.

- Ну, дізналася ти, що це, скажімо, перевертень, і що далі? - Гришка явно висував цей контрдоказ не вперше.

- А тоді й поговоримо. Тоді у нас більше розуміння буде. Перевертні, адже вони теж різні бувають. Я про це не так багато знаю, але чула дещо. Загалом, коли буде більше інформації, буде й менше ризику. Згоден?

- Я-то згоден... Питання в тому, що часу може не вистачити...

- А ось ми у Яніра і спитаємо… він же у нас провидець, як ні як… – Зейнаб знову кинула на мене короткий погляд. Першого моменту я вирішив, що вона чомусь вирішила вилити на мене свій жовч, на який часом була дуже здатна, але, придивившись, я відкинув цю думку. Вона говорила цілком серйозно, і це мені здалося ще дивнішим.

- Чудово! - зауважив я не без сарказму, - Почати розмову без мене, а після запитати, що я про це думаю? Краще й не вигадаєш! Молодці! Продовжуйте в тому ж дусі, а я поки що піду вмиюся. Як повернуся, може вам ще щось захочеться спитати, уже з іншої опери...

Я повернувся і пішов до дверей, і відразу відчув спиною, як вони перезирнулися, і, судячи з того, як рипнув під Гришком стілець, він, мабуть, нервово засовався. Тобто було схоже, що вони мовчки визнали, що моя образа цілком обґрунтована.

Ванна кімната на першому поверсі, куди я прийшов, виявилася, скажімо так, «імпровізованою». На висоті мого зросту був закріплений оцинкований бак, літрів на двісті, куди насос накачував воду з колодязя. Нагрівачів ніяких не було, але в кутку справа була складена невелика піч, де, мабуть, і гріли воду, коли це було необхідно. Поруч стояла на опорах із цегли чавунна емальована ванна, досить стара і місцями вкрита плямами іржі. Від мідного крану, що висів над ванною, тяглася труба до бака під стелею. Брудна вода із ванної йшла через широку чорну трубу кудись під підлогу, мабуть, зливалася в якусь яму. Втім, тут було цілком чисто і всюди панував порядок. Я дістав пасту і почистив зуби. Потім постояв з хвилину, розмірковуючи: мені раптом чогось захотілося, і я не відразу зрозумів, чого саме. Іти просто так - точно не хотілося. У мене раптом виникло чітке, майже свербляче відчуття якоїсь незавершеності, ніби я не доробив чогось дуже важливого. Я постояв, озираючись, та сподіваючись, що може обстановка якось підкаже, в чому тут справа, але на стінах нічого, крім невеликого дзеркала над умивальником, не було. Я підійшов до ванної і раптом ясно зрозумів, що мені дуже хочеться облитися холодною водою. Я раніше ніколи цього не робив, і взагалі ставився до різного роду загартувань з деякою підозрою, а тут було чітке, відчутне бажання вилити на себе відро води, а то й два. Я озирнувся, але відра ніде не було. Тоді я заткнув пробку у ванній та набрав туди дві третини води з бака. Вона була досить холодною, гадаю, градусів тринадцять чи навіть менше. Набралася ванна доволі швидко, і я, скинувши на підлогу труси, майже одним махом поринув з головою у крижану воду. Дихання перехопило, але це не було неприємно, скоріше навіть навпаки. Я наче провалився в якусь прострацію. Я не відчував ні холоду, ні часу, ніби на якийсь період розчинився, і так лежав, доки вистачало повітря. Потім я виліз і просто відкрив пробку. Витиратися не хотілося. Я постояв так ще трохи, глибоко дихаючи, і скидаючи з себе краплі, що залишилися, а потім я раптом ніби побачив Інгу. Точніше, у мене з'явилося стійке почуття, що я з нею бачився хвилин п'ять тому, але при цьому й не було відчуття, що вона поряд. І тут мене ніби обдало жаром, все раптом стало так ясно!

Я вискочив із ванної, як був, не одягаючись. Гришка і Зейнаб, як і раніше, про щось сперечалися, сидячи за столом.

- Мені потрібний маятник! – майже закричав я.

Гришка та Зейнаб переглянулись. На їхніх обличчях було явне глибоке здивування.

- Що незрозуміло? - запитав я.

Зейнаб підскочила і почала щось шукати. Вона махнула Гришці, мовляв, давай, допомагай! Той також схопився і теж приєднався до пошуків. Я не був певен, що вони мене зрозуміли і знову повторив. Зейнаб махнула мені рукою, мовляв, почекай трохи. За хвилину повернувся Гришка. В руках у нього був товстий зошит та олівець. Зейнаб вихопила їх, стала щось записувати. Потім вона повернулася до мене і чомусь запитала:

- Ти мене розумієш?

Я здивовано кивнув головою.

- Тоді намалюй, що ти хочеш! – вона чомусь почала говорити дуже повільно, ретельно артикулюючи кожне слово. Це виглядало так, ніби вона намагалася донести щось людині, яка щойно отямилася від глибокого непритомності.