Глава 11

Минуло вже пару днів, з того моменту, як ми повернулися з нашої дивної  подорожі, але говорили ми про події в будинку Інги лише кілька разів, та й те, якось мимохіть. Чи то Зейнаб була не налаштована, чи то й справді тема якось себе вичерпала.

Рано вранці, коли сонце ще не піднялося над будівлями, ми вже не спали і все балакали про якісь дрібниці.

- Чому ти так боїшся, що твоя мати мене побачить? - запитав я, - Ти вже ніби вийшла зі шкільного віку ...

- Та, не в цьому справа... - відповіла Зейнаб.

– А в чому тоді? - запитав я.

- Ну, по-перше, я не хочу поки що вас знайомити… Це все ж таки надто символічний крок. Принаймні не зараз. По-друге – не хочу руйнувати її пророцтва що до мене, нехай перебуває у своїй впевненості… - Зейнаб зробила паузу, але я зрозумів, що вона обмірковує якусь фразу.

- Зважаючи на все, є ще щось і «по-третє»? - запитав я з усмішкою.

- Є… - підтвердила Зейнаб трохи неохоче.

- І що ж це?

- Не знаю, як сказати... Боюся, що ти можеш невірно мене зрозуміти... - відповіла вона і, піднявши голову з моїх грудей, і одночасно підвівшись на ліктях, дуже серйозно подивилася мені в очі.

- Ну, спробуй, - запропонував я, - раніше начебто я все правильно розумів? Принаймні старався.

- То було раніше ... - відповіла вона загадково і знову пішла у довгу задумливу паузу.

- Щось пов'язане із магією? – задав я навідне питання.

- О ні, що ти... Тут вона зовсім не при ділах, - хитнула головою Зейнаб.

– Цікаво. А я думав, що це ти якраз у мами навчилася усякому такому.

- Помилка, - посміхнулася вона і торкнулася вказівним пальцем мого носа.

- Так що ж «по-третє»? – нагадав я.

- Гаразд... по-третє, я не хочу, щоб вона мені заздрила, - випалила вона майже скоромовкою.

- Заздрила? Тобі у зв'язку зі мною? З якого дива?

- З такого… - відповіла Зейнаб. - Їй із мужиками просто катастрофічно не щастило. І я, здається, навіть зрозуміла, чому. Але ти не подумай бозна-що! Вона й сама не розумітиме, що заздрить. Це я просто знаю і бачу досить чітко. Буває, чи знаєш, така собі внутрішня заздрість, яка ніяк не виявляється у вчинках, але при цьому та потаємна заздрість може зруйнувати її остаточно. Вона і так, м'яко кажучи, не дуже здорова людина. Зрозуміло? - припечатала вона мене останнім питанням.

- Зрозуміло, - відповів я. – Що ж, будемо партизанити… Заради здоров'я близької людини чогось не зробиш.

- Дякую, за розуміння, - тихо сказала вона і знову поклала голову мені на груди, і майже зараз тихо додала. - Може підемо поїмо чогось?

- А як же мати? - запитав я.

— Вона поїхала на три дні на якусь конференцію, — відповіла Зейнаб. – Вчора ще. Тож на кілька днів можна вийти з підпілля. До речі… може, це не моя справа, але ти вчора був сам не свій якийсь… Щось трапилося?

- Та так... дрібниці, не звертай увагу, - відповів я ухильно.

- Ану давай, колись! Я сама вирішу, що дрібниця, а що ні. - запитала Зейнаб і знову піднялася на лікті.

- Та нісенітниця, кажу ж... Колишня моя вчора дзвонила, настрій тільки зіпсувала. Це вона вміє… – додав я.

– І що хотіла? - запитала Зейнаб, але без особливого інтересу, просто, щоб підтримати розмову.

- Хотіла зустрітися... - відповів я неохоче.

- Ось як? І навіщо? - цього разу Зейнаб, схоже, зацікавилася.

- Сам не знаю... - відповів я. - Я ж не пішов зустрічатися із нею.

– А чому не пішов? Раптом щось важливе… – несподівано заперечила Зейнаб.

– Важливе? З колишньої? - здивувався я, - Дітей у нас немає, ділити нічого ... а вести з нею бесіди на абстрактні теми мені більше не цікаво.

— Розумію… — сказала Зейнаб, примружившись, — Схоже, що саме це вона й відчула.

- Не зрозумів, що ти маєш на увазі? – здивувався я.

- А то й маю... Ти дуже сильно змінився, чи знаєш, і це їй стало незвично. Вона й хотіла тебе побачити, щоб зрозуміти, чи ти ще знаходишся у її владі, так би мовити, чи вже зовсім від рук відбився?

- Що за безглуздя? У якій ще владі? Ми розбіглися три роки тому…

– Чверть циклу Юпітера, – уточнила Зейнаб. – Людина може піти з-під чиєїсь влади в три прийоми – тоді це більш-менш мирно. Коли це трапляється в чотири дії, тоді це зазвичай – більш жорсткіше. Розумієш? Тільки не кажи, що ти цього не знав.

- Ну, чесно кажучи,  не знав… хоча я взагалі ніколи не вважав, що перебуваю під її владою. – заперечив я.

- Та невже? - усміхнулася Зейнаб. - У парі завжди є ведучий та ведений. І ведучий завжди, часом несвідомо, намагається підкорити веденого своїй владі, так би мовити. Це не обов'язково жорстка тиранія з мордобоєм, як ти розумієш. Це може бути м'яка влада. Але сутність від цього не змінюється. Ось, скажімо: чи не було такого, що ти хотів піти кудись із друзями чи поїхати, але без неї, і тобі доводилося, скажімо так -  питати дозволу?

- Ну… дивлячись, що під цим усім розуміти? - заперечив я невпевнено.

- А то й розуміти. Ти сам розповідав, що хотів якось поїхати до Львова на якусь сходку йогів, пам'ятаєш?

– А, ну так… був там тижневий курс віпасьяни[1]… І що? Я просто передумав.

- Та невже? Хочеш, я розповім тобі, як усе було? – і вона, не чекаючи моєї відповіді, почала, - Ти дуже обережно повідомив, мовляв, тут курс у Львові ... Цікаво було б з'їздити ... Але відповіді не отримав. Тоді ти повідомив про це вдруге, але вже в прохальній формі: «Ти не заперечуєш, якщо я…» ну і таке інше. А потім тобі пояснили, що вдома повно справ, що ось ремонт на кухні добре було б зробити, чи якось так. Ну і ти «сам вирішив», що вона має рацію: напевно, якось іншим разом поїдеш.

- Не знаю… мабуть, насправді не дуже хотів… – заперечив я.

- Можливо, - кивнула Зейнаб. - Тоді наведи контрприклад, коли ти дуже захотів і поїхав кудись! Так, щоби без неї. І туди, де було б цікаво лише тобі.

- Не знаю… я взагалі багато працював, і в принципі мало куди їздив. – відповів я.