Глава 8

До затемнення залишалося години півтори. Я встиг поговорити з Зейнаб, але як я не намагався передати всю дикість почутого, вона поставилася до всього з дивним спокоєм.

 - Ти, головне, не нервуй, - заспокоювала вона мене, - нічого страшного тут немає. Більше того, я впевнена, що все, що тут відбуватиметься, тобі сподобається. Це буде справді дуже незвичайний для тебе досвід. І повторюю: нічого страшного! Зроби все, як він сказав! І так! Кінчати не можна. Потім, якщо захочеш... Час ще буде, - вона лукаво посміхнулась.

 Зейнаб була для мене, так би мовити останнім притулком. Я десь у глибині душі сподівався, що вона вжахнеться від почутого і скаже, що мовляв, - «Все! Поїхали назад!» .Але, як я вже сказав, нічого цього не сталося, і я залишився один, наче голий на базарній площі. Гришка з Інгою щось бубоніли за дверима, і час від часу голосно сміялися. Потім рипнули вхідні двері і стало тихо.

 — Це вони пішли лазню топити. - Повідомила Зейнаб і чомусь позіхнула. - Він же сказав тобі, що на пильнуванні треба бути чистим по гарячому, а після і по холодному?

 - Не цими словами, але так - говорив ... - відповів я. – Тільки для чого треба йти на річку? У бочці не можна, як учора?

 – Бочку Інга вчора вилила. Вода там вже не годиться. Все ж таки тричі поринули … Навіть два рази – це забагато для наших цілей.

 Зрозуміло, – відповів я і сів на ліжку, схопивши голову руками.

 - Та що ж ти так переживаєш? Наче на ешафот зібрався. - Зейнаб сіла біля мене і запустила долоню мені у волосся.

 - Не знаю… не по собі якось… – зізнався я.

 - Нічого, вперше так з усіма буває, - запевнила Зейнаб. – Але ти вір мені! Адже я досі тебе не підводила. Чи підводила?

 - Та що ти таке кажеш? - зітхнув я, - Звичайно, що - ні ...

 — От і розслабся. Все буде гаразд! - вона схопила моє обличчя двома руками і поцілувала в ніс.

 - Ти запитала Інгу, що з нею не так?

 - Запитала... - зітхнула Зейнаб.

 – І що? – знову насторожився я.

- Та нічого… Сказала, що з нею таке буває останнім часом, і що це не страшно. Не знаю, загалом. Вона, звичайно, темніть, але зла тут поки нема. Я б відчула.

 Я кивнув, ніби погоджуючись, а потім спитав:

 - А як тобі цей Гришка?

 - Та ніяк… А що? - здивувалася Зейнаб.

 - Не подобається він мені щось…

 - Та кинь! Чоловік, як чоловік. Мабуть, і маг досить сильний, наскільки я бачу. Може, й навчимося чогось нового… А ти його спритно тоді завалив! - Зейнаб засміялася.

 - Ага ... нічого особливого - пробубнив я, - А вчитися в нього чому? Як ману насилати?

 - Ману? А ти звідки про це знаєш? - насторожилася Зейнаб.

 - Від нього… На березі був показовий виступ.

 - Ось як? - Зейнаб була явно здивована. - І у зв'язку з чим?

 - Та так… можна сказати, до розмови довелося...

 Тут вхідні двері грюкнули, і хтось пройшов швидким кроком, схоже, босими ногами, і потім постукав до нас у двері:

 - Агой, голуби! В лазню пора, — пролунав за дверима хриплуватий голос Гришки.

 - Згадай чорта ... - буркнув я тихо.

 - А Інга вже там? – голосно через двері спитала Зейнаб.

 – Там! – відповів Гришка і чомусь тихо зареготав.

 - Гаразд, - відповіла Зейнаб також голосно, - за хвилину будемо.

 Знову почулися кроки босих ніг і потім, як і раніше, грюкнули вхідні двері.

 - Гаразд… роздягайся, - сказала Зейнаб, - і почала стягувати через голову сукню.

***

 Коли ми ввійшли в лазню, Гришка багатозначно хмикнув, намагаючись привернути до себе увагу, а коли ми подивилися на нього, він зараз же приклав палець до губ і, немов погоджуючись сам із собою, кивнув і заплющив очі.

Він виявився не те, щоб худим, але якимось надзвичайно сухим. Складалося враження, що під шкірою в нього немає навіть грама жиру, а всі м'язи, хоч і не дуже об'ємні, але досить рельєфні, і при цьому здавалося, ніби сплетені з дрібних мотузок. Раніше я також чомусь не звернув увагу на те, що в нього досить тонкі й майже непропорційно довгі пальці.

Інга сиділа на полиці, злегка розсунувши коліна, потіла та важко дихала. Було спекотно. Зейнаб сіла поруч із нею і потім потерлася щокою об її плече. Інга, схоже, не звернула на це уваги. Гришка господарював: перетягував тазки з водою, запарював березові та дубові віники, і теж щохвилини пихкав, і віддувався. Гасова лампа ледь світила, мабуть, хтось прибрав гніт майже до кінця, але її помаранчеві відблиски ледь помітно танцювали на наших голих і вже спітнілих тілах.

Я не знав, як поводитися і присів у іншому кутку, за кілька метрів від жінок. Гришка все чаклував з віниками, і через п'ять хвилин вручив мені один. Я пішов з ним до Зейнаб, але Гришка взяв мене за руку і підвів до Інги, яка вже лягла на живіт на верхній полиці. Зейнаб теж лягла голова до голови з Інгою.

Я почав працювати віником і в лазні стало чомусь набагато спекотніше. Гришка лупив віником Зейнаб. Та стогнала, але якось тихо, схоже, не відкриваючи рота. Інга переносила розправу віником мовчки. Раптом, можливо, побачивши двох голих жінок, я відчув сильне збудження. Гришка, вочевидь, одразу це помітив, і не сильно лупнув мене по спині віником, а потім скривив страшну пику. Я від несподіванки ойкнув, а він показав пальцем на чоло, а потім змалював великими і вказівними пальцями квадратик. Я зрозумів, що він, мабуть, має на увазі ту іконку і спробував собі її уявити. Дивно, але це досить швидко допомогло. Гришка видихнув і показав піднятий нагору великий палець, мовляв, тепер усе добре.

Через хвилин сім ми помінялися місцями. Інга орудувала віником дуже вміло. Було не боляче, але при цьому ніби продирало до самих кісток. Тепер стогнав Гришка, час від часу повертаючись. Потім він сів. Фиркнув і різко встав. Потягнувшись, він узяв тазок і вилив на себе воду. Обтрусився, наче пес і після поглядом показав на тазки всім нам. Першою підійшла Зейнаб і, перекинувши на себе воду, вийшла в передбанник. Також надійшла й Інга. Я був останнім. Вода в тазку виявилася досить теплою. Я обтрусився, і Гришка показав мені кивком на двері.