Глава 4

- Що означає з «І-Цзін[1] ти теж працював?» - запитала Зейнаб і навіть майже загрозливо підняла брову, - Ти що і Таро розкладав і з «Книгою змін» одночасно спілкувався?

 - Ну, не зовсім одночасно, - заперечив я трохи зніяковівши. – З невеликою перервою. А що таке? Ти що натякаєш, що це не можна?

 - Та як тобі сказати... Напевно, можна, якщо дуже хочеться, - вона взяла чашку, але пити не стала. Потім задумалася, ніби підбирала потрібне слово, і через пару секунд знову поставила чашку на блюдце. Трохи насупивши чоло, вона нарешті прорекла. — Розумієш, це все одно як сказати жінці: «Ти знаєш, люба, з тобою було класно, але я ще хочу сьогодні переспати із сусідкою. Просто, щоби порівняти…». Якось так.

 - Ну прямо там! - засміявся я, - Скажеш теж ...

 - Саме так, якщо не гірше, звісно. - відповіла Зейнаб з деяким викликом, - Ти хоч Таро привчав до себе?

 - Що означає «привчав»? – не зрозумів я.

 - Так ... - Зейнаб мотнула головою, - Слів немає ...

 - Ну, розкажи, що знаєш! - розлютився я, - Навіщо випендрюватися?

 - Та ні, я просто якось навіть розгубилася трохи ... не знаю з чого і почати, якщо ти взагалі азів не знаєш ...

 — Ну, дещо вже ж таки знаю, — заперечив я, трохи засмутившись.

 - Гаразд... Ідея в тому, що чим більше ти працюєш з конкретним оракулом - Таро чи з чимось ще, тим більше він до тебе «звикає», чи якось так... Мова про конкретний екземпляр-наприклад про твою колодку Таро, розумієш? І зазвичай на такого роду «притирання» йде кілька років. Але цей процес можна прискорити. Це називається «привчити до себе». Як це робиться, я потім розповім коли небудь, але ти маєш зрозуміти головне, що це – дуже тендітний «союз». Я колись давно, за незнанням, купила собі ще одну колоду карт - дуже вона мені сподобалася - так ось стара відразу перестала співпрацювати. Суцільну безглуздість показує: тут тобі «Вежа»[2] і поряд з нею - «Світ»… іди зрозумій це… Коротше кажучи, сховала я нові карти подалі, або навіть, здається, подарувала комусь. А стару колоду наново почала привчати... Довго не виходило. А ти кажеш, що взагалі інший оракул сюди приплів! Звичайно, що ти нічого не зрозумів.

 - Ти пий чай, охолоне, - сказав я, бо не уявляв, що їй відповісти.

 Вона сьорбнула.

 - Дивись… скоро затемнення. Якщо хочеш, може спробуємо попрацювати разом. Я тебе ще не до кінця розумію, а ти спробуєш зрозуміти суть Місяця через мене. Адже я – місячна людина, я казала вже, чи ні?

 - Так, - відповів я, - казала, тільки не пояснила, що це означає.

 - Та що тут пояснювати? Просто вся моя натура найбільше відповідає символіки Місяцю. Крім того, я – Рак, народилася у понеділок, у годину Місяця… і багато такого, що з цим пов'язано. Шкіра ось, наприклад, у мене біла, і я не засмагаю зовсім. А ти в нас, до речі, ким будеш?

 - Ну, я Лев… А ось яка була на той момент планетарна година я ще не вираховував.

 - Ой, біда велика! ... - Вона дістала свій смартфон і запустила якісь застосунок, - Так ... вводимо день народження, час який?

 - 6:50, - відповів я.

 - Так… Народився ти в Четвер, Юпітер – отже управитель дня, а година… Цікаво…

 – Що? - запитав я.

 - Те, що це практично межа години Юпітера і надалі настає година Марса. Ти взагалі, як, наприклад, до мистецтв ставишся?

 - Те ж мені питання… Щось люблю, щось не дуже… Як усі, напевно, – відповів я.

 - А до бойових мистецтв? - уточнила Зейнаб.

 - Ну, як тобі сказати, - я знизав плечима, - Багато чим займався, але Брюсом Лі, як бачиш, не став. Мохаммедом Алі теж…

 - Зрозуміло... - вона замислилась. - Ну гаразд, потім проясниться, я думаю.

- Знаєш, - раптом згадав я, - мама казала, ніби я мертвим народився. Не дихав, і мене довго поводили, думали вже навіть припинити, коли раптом я слабо так пискнув ... Лікарі мене потім ще в реанімації тримали якийсь час. Вижив, загалом.

 - Ось як? - Зейнаб задумалася, - це цікаво. А ти свою натальну карту будував?

 - Так, звичайно, - відповів я, - але тут ось яка штука: я починаю бачити події минулого, якщо зрушую час народження майже на п'ять годин уперед! Уявляєш?

 - Уявляю, як не дивно. - Зейнаб була, як і раніше, задумлива, - і як я одразу не здогадалася! Ось дурниця!

 – Про що не здогадалася? - запитав я.

 - Не важливо поки що ... - вона знову дістала свій смартфон, - І який у тебе час народження після ректифікації карти[3]?

 - 12:34, - відповів я.

 - Так… дванадцять… тридцять... чотири… бум! - Вона, насупивши брови, тицяла пальцем в екран, - отримуємо ... І знову кордон! Меркурій закінчується і починається Місяць. Причому і тут на межі!

 - Тобто, ти у нас філософ-містик, чи не так? - вона хитро посміхнулася.

 - Ну, як бачиш. Чим багаті, як то кажуть… - відповів я, не розуміючи, іронізує вона або говорить серйозно.

 - То я і дивлюся, що я дуже швидко і легко в тебе влилася ... – Зейнаб сховала смартфон.

 - Що означає «влилася»? – перепитав я.

 - А то й означає! - вона хихикнула і знову показала кінчик язика.

 - То що робити? - запитав я.

 - Та нічого. Давай із Місяця і почнемо, так би мовити. Є тут у мене одна знайома. Думаю, вона нам буде в цьому корисна. Влаштуємо пильнування… А там побачимо.

 - Пильнування? – перепитав я.

- Ага. Ну, це щось на зразок ритуалу на затемненні або якійсь іншій значній події. Чи не доводилося брати участь раніше?

 - Ні, - відповів я з деяким побоюванням, - А там нічого такого приймати не треба буде?

 - "Такого" - не потрібно, - відповіла Зейнаб серйозно, - але чай з деяких місячних трав ми вип'ємо. Думаю, що тобі сподобається.

 – Яких саме трав? – уточнив я.

 - Аїр, пару грибів невинних…

 - Грибів? Яких ще? – я насторожився ще більше.

 - Поки що - це секрет Інги. Вона його не розкриває. Але то не наркотик, не турбуйся, за це я ручаюся, тим більше, що й сама противник цього.