Пролог

Як і було сказано у святому писанні: "Все проходить". Не скажу, що то було легко. Однак пройшов уже майже рік, і я тільки-но став почуватися відносно нормально. Головне - пройшов цей дивний стан, якого я не відчував ніколи раніше: якась суміш ненависті, презирства і абстрактного бажання помсти ... Абстрактного, тому що помститися, по суті, нікому, а ненависть, та, по суті, і презирство теж, це, як я вже остаточно зрозумів - усього лише проекція мого відношення до самого себе. Так-так, ви мене зрозуміли правильно, почуття провини у мене все ще залишилося, хоч і випаровується по краплині щодня.

 Єдиним порятунком для мене є моя неспішна робота з перекладом книги, в якій, до речі, я знайшов для себе відповіді на багато питань.

 Але я таки не до кінця ще розумію: чи міг я взагалі хоч якось змінити перебіг подій? Чи був увесь цей результат кращим із можливих варіантів майбутнього чи я щось пропустив, не додивився, неправильно витлумачив і тому піддався спокусі начебто заснути, хай і на кілька коротких хвилин. Зрозуміло, я бачив і в своєму гороскопі, і в гороскопі моєї подруги весь тягар майбутніх подій, але я аж ніяк не міг припустити, що все це призведе до таких, по суті, тектонічних зрушень у всіх долях, і що моя частка виявиться чи не гіршою за інші, бо я все ще живий...

 Втім, я також зрозумів, що сидіти і кусати себе за лікті – заняття не тільки марне, а й вельми негідне. Як я й сказав, я почав працювати, і, схоже, опинився на вірному шляху. Чесно кажучи, я багато разів думав, кинути до всіх чортів цей будинок, і повернутися в місто, а може взагалі поїхати кудись за кордон, але маятник, подарований мені, по суті, господарем цього будинку, щоразу описує кола, тим самим натякаючи, що робити цього поки що не варто. А він мене досі  не обдурив жодного разу.

 А ще приблизно з місяць тому, у мене почала спадати з очей якась пелена, і я став «бачити» людей та їхні думки. І що найгірше, я став бачити майбутнє кожного досить ясно, а це, маю зізнатися – дуже стомлююче. Зрозуміло, що я про це мовчу. Але я також бачу, що доволі скоро настане велике глобальне горе, порівняно з яким моє – це справжня дрібниця. До речі, сьогодні після грози я раптом відчув себе взагалі непогано, з'явилося навіть щось подібне до натхнення, і на тлі цього підйому, я  вирішив написати все, що відбувалося протягом усього минулого року.

Не знаю, як вийде, але відчуваю, що це варто зробити. Можливо, це дозволить комусь уникнути моєї долі у майбутньому. Хоча… кого і коли рятували чужі поради? Тим більше на теми долі… І це, як я зрозумів, цілком природньо, бо «той, хто йде шляхом істини, не знайде на своїй дорозі слідів чужих коліс»[1]