Розділ 122. Ланцюг

За кілька днів — нова хвиля скандалів. Ще двоє високопосадовців подали у відставку, один — раптово "захворів", а інший навіть спробував накласти на себе руки. Хтось називав це панікою, хтось — очищенням. Але Денис знав: це була лише реакція системи, яка втрачала контроль.

Київ гудів, як вулик після втручання.
Ще вчора все було тихо: чиновники в кабінетах, звичні новини, знайомі обличчя на телеефірах. Сьогодні ж — гучні заголовки, інтерв’ю, псевдоексперти, які намагалися зрозуміти, звідки прорвало.

А в офіційних кабінетах — інша тиша.
Тиша, яка не була спокоєм.
Вона нагадувала затаєне дихання перед вибухом, і навіть нападом.
---

В кабінеті Дениса стояла жінка — прокурорка нового департаменту, створеного в авральному режимі одразу після скандалу. Денис не знав її раніше. Суворе обличчя, різкі рухи, бездоганний костюм. Кам’яний погляд.

Вона говорила чітко й холодно, наче диктувала вирок:

— Ви викликали бурю. І, як не дивно, замість хаосу дали нам юридичні підстави для роботи. Але не робіть вигляд і уясніть собі, що ви не врятували світ, — її тон був безжальним. — Ви лише зрушили перший камінь. Далі буде гірше для вас і зараз вже і для нас.

— Працювати хочу, — сказав Денис спокійно. — Але лише з тими, хто не продається.

Вона злегка всміхнулась. Не іронічно — гірко.

— Так не буває. Але спробуємо зробити вигляд, що буває. Хоча б цього разу. Принамні я за себе можу поставити підпис.

Прокурорка поклала на стіл важку теку. Ще одну. Денис відчув вагу — не паперу, а відповідальності.

— Всередині дані, які ваш… — вона зробила паузу, — …ваш «Максим» приховував навіть від нас. Нові імена, нові зв’язки. Це лише початок наступного ланцюга. Те, що з’явилось в медіа — дитячий садок в порівнянні з тим, що тут.

Вона постукала пальцем по теці.

— Деякі фігуранти — частина міжнародної схеми. Пов’язані з офшорами, криптовалютними хабами, приватними військовими компаніями. Вони глибше, ніж ми думали. Глибше, ніж ви можете уявити.

Денис нахилився вперед.

— Я сам це не потягну.

— Не будете тягнути тому, що питання в іншому. Ми створюємо окрему групу. Але довіряти можемо лише одиницям. Ви — один з них. Або погоджуєтесь — і входите в загальну середину. Або забираєтесь звідси, видаляєте свій телефон з оперативного поля і робите вигляд, що вас тут ніколи не існувало.

Пауза.
І в цій паузі було все.

Денис взяв теку. Поглянув їй в вічі.
Зрозумів: він зрозумів для себе, що він перейшов межу. І тому повернення не буде. Але повинна бути довіра до тих з ким збираєшся співпрацювати і він її мав, принаймні зараз.
---

Тієї ж ночі він сів за комп’ютер. Старе обладнання Максима, яке той залишив в підвалі офісу, відкривалося з першого разу — пароль Денис знав напам’ять, хоч і не хотів цього визнавати.

На екрані з’явилися десятки папок, але одна одразу кинулася в очі: "LANCIUG_FINAL".

І всередині — не текст. Не нотатки.

Карта.

Реальна карта світу з позначеними вузлами. Кожен вузол — ім’я, фото, дата, координати, QR-коди, номери офшорних рахунків. Деякі з них — в Лондоні, Цюриху, Тбілісі, Белграді. Інші — зовсім поруч:
Буча. Ірпінь. Бориспіль. Київ.

Кожен вузол з’єднаний лініями, як нервові волокна між зараженими органами. І він розумів: це не ланцюг людей. Це ланцюг впливу. Ланцюг, який не розірвати однією справою, одним викриттям чи одним героєм, якому це не під силу.

Денис відкинувся на спинку стільця.
Максим знав, що робить.
Максим залишив йому ключ.
І водночас — вирок. Це було зрозуміло з подій, які відбулись, в сенсі: нового департаменту, створеного в авральному режимі одразу після скандалу.  

В правому куті екрана промайнуло ще одне повідомлення, записане давно:

“Якщо ти це читаєш — значить, я встиг.
Ланцюг треба ламати зсередини.
Не бійся. Я ще повернусь.”

Денис довго сидів в темряві.
Думав про свого батька.
Про Максима.
Про тих людей, чиї імена тепер лежали перед ним — як мішені.

І зрозумів: гра тільки починається.

Тіньова мережа не закінчилася. Вона лише втратила одного гравця.
Щоб зруйнувати її повністю — доведеться зламати весь ланцюг.

Ланцюг брехні.
Ланцюг страху.
Ланцюг грошей.
Ланцюг тих, хто роками ховався за чужими спинами, купував свободу і продавав совість.

А щоб розірвати його — треба бути не просто слідчим.

Треба бути твердим.
Можливо — самотнім.
Але він був готовий.

Бо хтось мав би це зробити.