Розділ 120. Вибір

Після допиту свідка Денис залишився один в кабінеті, занурений у гори паперів і файлів. Кожен документ був як уламок пазлу — прізвища, рахунки, фото з камер спостереження, переписки в месенджерах, записи телефонних дзвінків. Всі вони майже бездоганно вели до однієї людини — генерала внутрішньої безпеки, колишнього шефа управління, який, здавалося, міг перевертати систему на свій розсуд. Це був дуже видатний маніпулятор.

Денис сидів, спираючись ліктем на стіл, і тихо повторював імена, переглядаючи фото та документи. Його розум працював на межі, а серце тремтіло від усвідомлення масштабу того, що він тримає в руках.

— Якщо це оприлюднити… — почав він казати, відчуваючи холодний піт на спині.

— …почнеться буря, — закінчив Максим, сидячи поруч із ноутбуком, на екрані якого миготіли дані. — Тебе звільнять, мене посадять, а деякі свідки просто зникнуть.

— Але якщо не оприлюднити — ми станемо такими ж, як вони. Покриваємо, і це злчин— прошепотів Денис, ніби сам собі.

Максим лише кивнув. Його очі були спокійні, але в них читалася напруга.

— Я знаю. Я вже злив половину журналістам. З псевдоакаунтів. Тепер справа — за тобою. Якщо відкриєш офіційне провадження — у тебе буде менше 72 годин, поки тебе не почнуть тиснути. Але шанс є.

Денис мовчав, відчуваючи тиск часу і відповідальності. Подивився на стару фотографію свого батька, який теж був слідчим і ніколи не піддавався на хабарі і на інші фактори ,, спрощення''. Ті очі, на світлині, дивилися на нього так, ніби запитували: «Що ти обереш?»

Денис стиснув губи. Потім повільно підняв руку і вимкнув зовнішнє освітлення, залишивши кабінет в напівтемряві. На комп’ютері включив камери і запис. Кожне його слово, кожен рух мали залишитися на відео — доказ, що навіть в світі, де панує корупція, він обрав закон.

— Вмикай камери, — сказав Денис, і його голос був спокійним, але твердим. — Це буде ідентифікація 

Весь ранок він готував документи, перевіряв цифри, переписки, збіги. Кожна деталь була важливою. Кожне неправильно оформлене речення могло зруйнувати справу.

Київ прокинувся від заголовків, які моментально заполонили стрічки новин і соціальні мережі:

"Слідчий із київського управління відкрив справу проти генерала МВС. Скандал!"

"Витік: корупція, проституція, неофіційні прикриття"

"Невідомий айтішник злив дані на тіньову мережу"

Місто, здавалось, затамувало подих. Денис відчував, як на нього дивляться сотні очей — від громадян, журналістів, колег і тих, хто готовий був знищити його кар’єру або навіть життя.

Через два дні його викликали “на килим”. Погрожували, натякали на “перевищення повноважень”, шантажували сім’єю, наміром “не допустити шкоди репутації”. Але громадський резонанс вже став щитом для Дениса. Кожна загроза, кожна спроба тиску оберталася проти тих, хто намагався залякати слідчого, був відразу під вагою спільноти..

Максим тим часом зник. Телефон був поза зоною, всі акаунти в соцмережах очищені. Він залишив лише одну фразу в повідомленні:

"Я зробив, що міг. Далі — твоя черга. Але я ще повернусь, якщо знову буде темрява."

Денис прочитав її кілька разів. В цих словах була віра, що навіть у безмежній тіні зла можна діяти. Що є люди, які готові ризикувати всім заради правди, і є ті, хто зможе продовжити їхню справу.

Він сів за стіл, закрив очі і глибоко вдихнув. Усвідомлюючи, що вибір зроблено, що правда буде виправдана, і що шлях, який він обрав — небезпечний, але чесний і єдино вірний.

Поглянувши на фото батька ще раз, він тихо промовив:

— Ми не здамося. І якщо темрява знову підніметься — ми будемо готові протидіяти.

З коридора, і з-за вікна доносився шум міста. Київ прокидався до нового дня, але для Дениса цей день був початком чогось більшого. Початком того, що, можливо, змінить систему зсередини, залишаючи світло там, де багато хто вже забув, що таке справедливість.

Вибір зроблено.