Розділ 113 Злам системи. Подвійна гра

В кабінеті підрозділу панувала тиша, від якої мороз ішов по шкірі. Лише монотонне гудіння системного блока ламало цю тишу, але воно тільки підкреслювало напругу. Максим стояв, спершися руками об стіл, Денис поруч — з холодною зосередженістю в очах. Обидва виглядали так, ніби щойно вийшли із засідки. А вони й справді ледве уникли смерті в Празі.

На моніторі навпроти них миготіли графіки, списки транзакцій, внутрішня документація. Офіцер ДСР, лисуватий чоловік років під шістдесят, уважно спостерігав за реакцією Максима.

— Ви повинні знати правду, — сказав він, переплітаючи пальці.
— Вашу операцію… давно відслідковували.

Максим підняв голову.

— Чому?

Офіцер повільно ввімкнув нову папку на екрані — і перед їхніми очима з’явилися документи, що не мали жодного стосунку до перегонів чи кінного спорту. Графіки нейронних мереж. Зведення про фінансові ринки. Коди алгоритмів.

— Афера з кіньми, — офіцер зітхнув, — лише прикриття. Насправді все оберталось навколо проекту “Геліос”. Розробки штучного інтелекту, здатного втручатися у глобальні фінансові ринки. Автоматично, непомітно, з точністю хірурга.

Денис тихо вилаявся.

Максим нахмурився.
Тепер все ставало на свої місця.

— Вас використали як наживку, — сказав офіцер вже м’якше. — Поки за вами ганялися, ми відстежували їхні сервери. І знайшли головне.

— Значить, це тільки початок… — пробурмотів Максим.

— Саме так. Гра тільки починається.
---

На столі Максима вже лежали роздруковані досьє. Фото. Паролі. Уривки листувань. Схеми злочинної мережі.
Він гортав папери швидко, але очі ковзали по кожному рядку, ловлячи найдрібніші деталі. Все, що було дріб’язковим для інших, для нього могло стати ключем, тому що Максим був дуже талановитий.

Офіцер ДСР стояв позаду.

— Є одна пропозиція, Пархоменко. Неофіційна. Небезпечна. Але саме вона може зламати систему зсередини.

Максим підняв погляд.

— Я слухаю.

— Ми хочемо, щоб ти став частиною спецоперації. Увійшов в довіру до організаторів афери. Став “своїм”. І зсередини вивів їх на чисту воду.

Денис ворухнувся.

— Це ризиковано до божевілля, — прошепотів він.

— Це і є божевілля, — тихо відповів Максим.

Офіцер нахилився вперед.

— Тобі доведеться забруднити руки. Дуже сильно. Якщо не витримаєш — вони тебе знищать. Якщо впораєшся — ми завдамо удару по схемі, на яку працює пів Європи.

Максим довго мовчав.
У голові звучали всі варіанти. Всі страхи. Всі можливі шляхи.
Але врешті він сказав одне:

— Я готовий.

Він знав: це не просто ризик.
Це — шлях без права на помилку.
---

Зустріч із дияволом

Зустріч із Орловим була призначена на даху готелю, де вітер гнав по бляшаному огородженню осіннє листя, створюючи шум, схожий на шепіт.

Орлов стояв, підперши парапет руками. Елегантний костюм, дорогий годинник, манера рухатися — як у людини, яка звикла віддавати накази, а не виконувати їх. Очі, холодні, мов сталь.

— Максим Пархоменко? — спитав він, ніби просто уточнював, кого саме прийшли прибрати, а не домовлятись.

— Так.

Орлов уважно його оглянув.

— Ти вразив нас. Твої “друзі” були занадто гучними. Ти — ні. Ти діяв тихо. А тихі, Макс, найнебезпечніші. Це викликає повагу.

Максим зберігав кам’яний вираз обличчя.

— Я маю для тебе пропозицію, — продовжив Орлов. — Справжню роботу. Великі гроші. Великі ризики. І… велике майбутнє. Якщо ти не боїшся.

Максим коротко кивнув.
Всередині холонуло.
Ззовні — непроникний спокій.

— Я слухаю.
---

Перший тест

Наступного дня його перевірили.

Орлов передав йому документи, доступи і коротку інструкцію. Йшлося про переведення величезної суми через офшорні рахунки, що контролювались компаніями-прокладками.

— Без помилок, — попередив Орлов, дивлячись прямо в очі. — Помилка тут означає тільки одне — тебе більше не буде.

Максим працював з холодною точністю.
Вдень — виконував операцію під наглядом Орлова.
Вночі — через захищений канал передавав ДСР кожен рух.
Мережа офшорів була складною, але він не лише пройшов її — він знайшов лазівку, яку навіть Орлов не помітив.

Через кілька годин Орлов підійшов до нього.

— Ти кращий, ніж я думав. Насправді — значно кращий.

Максим усміхнувся.
Невимушено.
Контрольовано.
Як личить людині, яка знає собі ціну.

Але всередині…
він відчував, що вступає на територію, де кожен подих може стати останнім.