Розділ 108 Тіні великого тоталізатора

Максим сидів, схрестивши ноги, і зосереджено стукав по клавішах ноутбука. Денис, нахилившись над ним, уважно стежив за екраном.

— Ти впевнений, що це законно? — втретє перепитав Денис у Максима.

— Та законно-законно. — Максим махнув рукою. — Ми ж просто дивимося відкриту інформацію... яку ніхто не думав захистити. Чиї це проблеми?

На екрані миготіли таблиці ставок із незрозумілими іменами коней, жокеїв і аномальними коефіцієнтами.

— Бачиш отут? — Максим тикнув пальцем. — Кінь "Грімчук" за тиждень виграв три перегони в різних країнах. Ну не буває такого! Фізично неможливо — він би здох по дорозі між перегонами. Тому це просто фікція.

— І що це нам дає, якщо ми це розуміємо? — Денис скептично зсунув брови.

— Підміна. Підставні жокеї. Букмекерські контори в долі. Не чесна гра.

Плюс — ось переписка з власником конюшні в Чехії. Дякуємо за хакнуту пошту.

Максим задоволено посміхнувся.

Денис важко зітхнув. Як слідчий, він знав: доказ, отриманий незаконно, в суді ніхто не прийме. Але водночас... хіба можна ігнорувати таку інформацію? Тому, що це вже факти.

— Їдемо, — коротко сказав він.

— Куди? — Максим підняв голову.

— В Прагу. На конюшню, де тримають "Грімчука". Треба взяти його справжній паспорт коня. Там все буде ясно. Тому що якщо комусь вигідно то завжди є той кому невигідно.

Празьке пиво, я їду до тебе! — Максим радісно заплескав в долоні.

---

Прага зустріла їх мжичкою і сірим небом. Конюшня стояла на окраїні міста, серед похмурих полів.

Високий паркан із колючкою і камери спостереження виглядали більше як охорона в'язниці, ніж ферми.

— Ну що, через ворота чи через задній двір? — запитав Максим, потираючи руки.

— Через ворота. І законно, — сердито кинув Денис.

Максим закотив очі, але послухався.

На воротах їх зустріла похмура жінка в робочій формі.

— Вхід заборонено. Приватна територія.

Денис ввічливо показав посвідчення міжнародної поліцейської співпраці.

— Ми маємо підозру в шахрайстві на міжнародному рівні. Будь ласка, дозвольте перевірку.

Жінка зникла за дверима на кілька хвилин, а потім важко зітхнула:

— Проходьте.

Всередині пахло сіном, кінським потом і якоюсь гіркою тривогою. Максим потай увімкнув кишенькову камеру на жилетці.

Папери на "Грімчука" виявилися старими, з підробленими печатками. Але справжній шок чекав в стайні.

Під іменем "Грімчук" стояв зовсім інший кінь — світліший, коротконогий, без характерної родимки на шиї.

— От вам і чемпіон, — пробурмотів Максим. — Підставка замість справжнього спортсмена.

Денис мовчки фотографував все: коня, родимки, стайню. І це вже були законні факти.

Раптом на територію в'їхав чорний бусик. Четверо чоловіків у темному вискочили і, побачивши Дениса і Максима, закричали:

— Валіть їх! Швидко!

— Халепа! — вилаявся Денис. — Біжимо!

Максим першим зірвався з місця. Його ноутбук і флешки були надто цінними, щоб їх упустити. Денис прикривав відступ, час від часу озираючись.

Вони вскочили в машину і рвонули геть, під гул двигунів переслідувачів. Але на щастя на цей раз вдалося втікти.

---

В кафе на околиці міста, захекавшись, вони переглядали здобич.

— Ну що, Денчику, — сказав Максим, розпиваючи свою пінту темного пива. — Є в тебе тепер хоч якісь питання до моїх методів?

— Так, — криво посміхнувся Денис. — Одне: як я ще досі з тобою не загримів з роботи в поліції?

— Бо я геніальний. — Максим підморгнув. — І чесний в душі.

— Чесний?.. — Денис пирхнув. — Підробляєш сайти, ламаєш пошту, влаштовуєш цифрові пастки...

— Але жодної гривні собі в кишеню, — Максим підняв палець. — Все на благо справи. І головне це допомагає справі а не шкодить їй.

Денис важко зітхнув і сьорбнув кави.

Їх чекала дорога назад в Київ — із доказами, з новими підозрюваними, і з купою роботи.

І, як завжди, з питанням: чи мета справді виправдовує засоби?