Розділ 107: Тіні помсти

Місто поволі заспокоювалося після нічної операції. Вуличний шум поступово повертався до звичного рівня — ніби нічого й не сталося. Машини знову гуділи на перехрестях, продавці вигукували ціни на ринках, а старенькі жінки сиділи під під’їздами, обговорюючи вчорашні новини, перетворюючи їх на напівміфи.

Але Денис знав: нормальність була лише оболонкою. Під нею, у темних закутках міста, кипіло роздратування, страх і лють. Кров, пролиту вночі, ніхто просто так не забуде. І вже точно не ті, хто втратив владу.

Ті, кого вони перемогли, не змиряться. Вони чекатимуть, накопичуватимуть сили, шукатимуть вразливі місця.

А ще гірше — серед тих, хто вчора був на їхньому боці, могли бути ті, хто працював на злочинців, тобто зрадники.
---

Вранці, одразу після затримань, Денис отримав анонімну записку. Вона лежала на сидінні службового авто, хоча двері були замкнені. На простому білому папері — кілька слів, написаних акуратно, з холодною впевненістю:

> "Це тільки початок. За тобою спостерігають. Ти наступний."

Максим довго вдивлявся в ці слова, стискаючи щелепу.

— Може, це просто залякування? — припустив він, хоча в голосі не було переконаності.

— Може. А може, попередження, — спокійно відповів Денис. — Ті, кого ми торкнулися, надто жадібні і зарозумілі, щоб зникнути мовчки.

Він зняв рукавицю і ще раз оглянув папір. Жодних відбитків. Жодних помітних слідів. Це зробив професіонал.

— Ми зачепили велику зграю, — додав він тихо.

І він знав: відповідь буде жорстокою.
---

Повернувшись в штаб, Денис зібрав команду. Вони працювали мов добре налаштований механізм — втомлені, але зосереджені.

На дошці перед ними висів список людей, які потенційно могли організувати помсту. Там були ватажки дрібних банд, колишні силовики, чиновники, що роками торгували совістю, і ті, кого називали "сірими кардиналами" — люди, чиї обличчя ніколи не з’являлися в новинах, але чиє слово могло зруйнувати життя багатьох людей.

Їх було забагато таких зловредних.

— Почнемо з тих, хто зараз найперспективніший, — запропонував Денис. — Ті, хто швидко рветься зайняти вакантне місце. Саме вони небезпечніші за всіх.

Максим кивнув:

— І якщо натиснути на них швидко, вони не встигнуть згуртуватися в банду. Це наш шанс.
---

Перше ім’я у списку було несподіваним.

Ігор Ковальчук, більш відомий як Білий. Багато років він був на периферії кримінального світу — не ватажок, не стратег, скоріше тінь, яка виконувала чужі накази. Але зараз він різко виріс у статусі. Після арештів минулої ночі він став збирачем уламків — усіх, хто залишився без господаря.

Ігор діяв швидко, жорстко й без зайвих емоцій. Він пропонував тим, хто розгубився, новий дах, гроші і видимість стабільності. Під маскою спокійного менеджера він будував імперію зі страху.

— Він не дурень, — буркнув Максим, переглядаючи досьє. — Знає, що з часом все можна змінити.

Денис дивився на фотографію Ігоря довше ніж звичайно. На фото той стояв у костюмі, з легким усміхом. Але в очах — холодна, порожня темрява і зухвалість.

— Саме тому ми йдемо до нього першого, — сказав Денис.
---

Спостереження за клубом, який Ігор використовував як штаб-квартиру, тривало весь день. Будівля виглядала як звичайний розважальний заклад, але це була лише ширма. Всередині — переговори, зброя, гроші, плани на майбутнє міста, що прокинеться під новим порядком, який Ковальчук планував навести.

Максим, отримавши дані від інформаторів, промовив:

— Він зібрав сьогодні всіх своїх союзників. Якщо він хоче проголосити себе господарем, зробить це цієї ночі.

— Тим більше, треба його проконтролювати, — тихо відповів Денис.
---

Операція розпочалася опівночі. Небо було чорним і беззоряним — ніби саме хмари намагалися приховати гріхи цього району.

Денис ішов попереду, рухаючись впевнено і тихо. Його люди діяли як єдиний організм. Блокування виходів, відключення камер, проникнення через задні коридори — все було відпрацьовано до дрібниць.

У великій залі клубу саме відбувалася нарада. Десятки людей сиділи за столами, Ігор стояв на підвищенні і говорив, розмахуючи руками:

— Ми не здамося! Місто належатиме нам! Влада слабка, поліція продажна, а ці їхні ночні рейди — лише імітація…

І тут він замовк.

Бо в центрі зали, немов привид, з’явився Денис.

Він зробив кілька кроків вперед і голосно промовив:

— Ні, Ігоре. Ваш час минув.

У приміщенні запанувала мертва тиша.

Потім вибухнула хаотична метушня. Дехто намагався схопити зброю, але бійці Дениса були швидші й холоднокровніші. Постріли зі зброї з глушниками нагадували удари молота по мокрому дереву. Люди падали, не встигнувши зрозуміти, хто стріляв.

Ігор спробував утекти через чорний вихід, але там його вже чекав Максим. Той вибив зброю з руки одним рухом і поклав Ігоря на підлогу.

— Спокійно, друже. Вечірка закінчилася, — буркнув Максим.
---

Коли приміщення нарешті очистили й останній агресор був повалений і зв’язаний, Денис підійшов до Ігоря.

Той лежав обличчям до підлоги, дихав важко й люто.

Денис опустився на коліно й тихо промовив:

— Не можна будувати імперію на страху, Ігоре. Не в цьому місті. Не за мого життя.

Ігор сплюнув кров і прошипів:

— Ви не зламаєте те, що ми створили… У нас більше людей, ніж ви думаєте…

Денис лише посміхнувся:

— І більше тіней, ніж тобі здається.

---

Цієї ночі місто знову здригнулося.
Але тепер ті, хто жив у темряві, відчули зміну повітря.

Тут тепер були нові правила.

І їх писав Денис.

Його війна тривала, але цього разу — він був на крок попереду.