Розділ 105: Пастка для сильних

Ніч над Києвом опустилася важкою завісою. Вітер шурхотів порожніми вулицями, неначе сам час затримав подих, передчуваючи щось велике. Місто, яке завжди здавалося живим, тепер ніби занурилося в напругу очікування. Ліхтарі кидали примарне світло на бруківку, де під тінями ховалися справжні війни, яких більшість людей не бачили.

Денис і Максим сиділи в маленькій кімнаті без вікон, застарілий ламповий світильник кидав тьмяне світло на стіл, завалений паперами, планшетами і картами. Їхні обличчя були напружені, але в очах палала рішучість.

> — Операція переходить у вирішальну фазу, — нарешті сказав Максим, пробігаючи пальцями по карті. — Вони починають рухатися. Ми їх змусили нервувати. І це добре з одного боку, але вимагає додаткових дій з іншого боку.

> — Це добре. — Денис поклав руку на стіл. — Коли сильні нервують — вони роблять помилки. Наша пастка для них майже готова.

План був простий і водночас ризикований. Вони розставили приманки, створили враження, що дехто із союзників готується "зрадити" операцію. Це мало змусити верхівку злочинної мережі вийти з тіні й почати діяти особисто, щоб врятувати власні позиції. Головне, що союзники були надійні бо вже випробувані.

Максим натиснув кілька кнопок на планшеті, показуючи Денису оновлені дані, виявляв задоволення.

> — Дивися: рух пішов. Лідери організації починають пересувати свої ресурси. Вони зрозуміли, що хтось ізсередини їх "зливає". Вони готують евакуацію.

— Чудово, — посміхнувся Денис. — Ми дочекаємося, коли вони вийдуть на поверхню. А тоді закриємо пастку.

---

В іншій частині міста, в старому офісі покинутого банку, сиділи ті, проти кого йшли всі ці приготування. Їхні обличчя були напружені, очі бігали по екранах, на яких миготіли тривожні новини: обшуки, арешти, витоки інформації.

> — Хтось із наших говорить! — кричав лисий чоловік у дорогому костюмі, що сидів головним за столом. — Ми витратили роки на створення цієї системи! Ми вкладали мільйони! Хто зараз нас продає?!

Ніхто не відповідав. Страх огорнув кімнату.

Тоді інший чоловік, старший, із сивою бородою, спокійніше сказав:

> — Ми знали, що цей день прийде, рано чи пізно. Ми готувалися. Потрібно активувати "план Б".

> — Ти впевнений? — запитав лисий, нервово постукуючи пальцями по столу. 

— Абсолютно, — відповів старший, нахиляючись вперед. — Нам потрібно зникнути. І швидко.

Вони не знали і не уявляли, що вже давно були в пастці. Всі їхні плани, всі кроки — давно читались і передбачались.

---

Тієї ж ночі Денис і Максим зібрали основну команду в підземному штабі, про існування якого знали одиниці. Їх було не більше двадцяти: чесні слідчі, журналісти-розслідувачі, кілька старих бойових товаришів і кілька новачків, які довели свою відданість.

> — Слухайте уважно, — почав Денис, піднявшись перед усіма. — Ми змусимо їх вийти з укриттів. Але після цього буде найскладніше: треба вдарити швидко і безпомилково. Якщо дамо їм хоч хвилину — вони зникнуть.

Максим доповнив:

> — Наші люди на місцях готові. Як тільки отримаємо підтвердження, діємо. Без зволікань. Кожен знає свою роль, бо ми це неодноразово обговорювали.

Вони працювали мов єдиний організм. Кожен із них розумів: шанс є один. І втратити його — означало б програти все.

І перші новини не забарилися.

О другій ночі один з агентів повідомив: група з трьох машин із підозрілими особами виїхала з одного зі складів на околиці міста. Всі інші джерела підтвердили: це була група ватажків.

> — Вони клюнули, — сказав Денис, усміхаючись. — Починаємо.

Команда розділилася на групи. Одні переслідували машини, інші брали під контроль об'єкти, де могли сховатися злочинці. Інші готували інформаційні "вкиди" — аби збити їх з пантелику і змусити робити помилки.

> — У нас буде кілька годин, не більше, — сказав Максим, коли вони сіли в машину. — Потім вони чи зникнуть, чи почнуть бій.

> — Значить, не дамо їм часу, — відповів Денис.

Вони їхали в ніч, у вир подій, що змінять усе. І ніхто з них не сумнівався: буде важко, буде небезпечно. Але також буде шанс. Шанс змінити хід подій.