Розділ 101: Новий Розподіл

Кілька днів після захоплення складу і ліквідації і ув'язнення головних фігур злочинного угрупування пройшли гучно в напруженій тиші. Здавалося, що місто перевело подих, але цей спокій був лише зовнішнім. Денис і Максим знали — штиль перед новим буревієм завжди триває недовго.

Їхні обличчя втомлені, руки — в подряпинах, але очі залишалися ясними. Вони досягли великого — знищили тих, хто роками смикав за нитки, але попереду стояло питання, яке не давало спокою:
«Хто займе їхнє місце?»

Бо там, де зникає одна тінь, завжди з’являється інша.
---

В Києві, в тому самому кабінеті, де ще недавно обговорювали фальшиву операцію, Денис сидів перед монітором. Кімната була напівтемною, лише світло екрана кидало синюваті відблиски на його обличчя.
На столі — розкидані флешки, папки, стояли чашки з холодною кавою. Повітря пахло втомою і залізом — як після бою.

Він переглядав звіти, що надходили з різних регіонів. Кожен документ, кожен файл відкривав нову частину павутини.

> — Ми маємо розібратися, хто вже зараз, за цим стоїть у реальному світі, — сказав Денис, не відводячи очей від монітора. — Це не просто банальна організація. Це і є сама система.

Максим, який саме перевіряв одну з ліній зв’язку, кивнув.

> — Я знаю. І якщо ми дамо слабину — вони відродяться швидше, ніж ми встигнемо собі уявити. Вони все ще на кілька кроків попереду.
---

Денис відкинувся на спинку стільця. Його обличчя залишалося непроникним, але в середині вирувала буря думок.
Скільки разів він думав, що кінець близько? І скільки разів виявлялося, що «кінець» — лише черговий початок?

Перед ним уявно пролітали обличчя — живі й мертві, чесні й продажні. Він розумів: усі ці люди, навіть ті, кого вже немає, залишили за собою тінь. І ця тінь жила, кожна своїм життям.

> — Ти бачив ці звіти? — спитав Денис, коли Максим поклав перед ним нову теку.

> — Так, — відповів той, не відводячи погляду. — Це не лише гроші чи наркотики. Тут щось більше. Вони вкладали кошти в речі, які здаються безневинними — спортивні федерації, благодійні фонди, навіть наукові програми. Це лише фасад. За ним — справжня злочинна імперія.
---

На мить в кімнаті запанувала тиша. За вікном розгорталася звичайна осіння ніч — дощ бив в скло, ліхтарі мерехтіли, а за сотні кілометрів від них вже починалася нова гра:
колишні поплічники «ляльководів» ділили сфери впливу, немов шакали після кровавого бенкету.

> — Ми лише зруйнували верхівку айсберга, — тихо сказав Денис. — Але сам айсберг досі стоїть.

> — І стоїть міцно, — додав Максим. — Вони вже шукають, кого поставити замість старих босів. В таких системах вакуум не буває довго.
---

Денис перегорнув сторінку, зупинившись на одному імені.
Його очі звузилися.

> — Це хто?
— Новий координатор. Людина, яку раніше ніхто не помічав. Колишній фінансист, а зараз — радник у великому благодійному фонді. Через нього проходили сотні мільйонів гривень.

> — Значить, він і буде ключем, — задумливо мовив Денис. — Якщо підтягнемо його, то вийдемо на решту.

> — Питання лише в тому, скільки в нас залишилося часу і людей, щоб це зробити, — усміхнувся Максим гірко. — Після останньої операції половина наших людей в лікарні, а дехто взагалі загинув. Все має свою ціну.

Денис подивився на нього серйозно:

> — Ми не можемо зупинитись. Якщо зараз зупинимося — все, що ми зробили, буде марним.
---

Він підвівся, підійшов до вікна. На вулиці — нічне місто, мокрий асфальт, самотній таксист на зупинці.
Світ продовжував жити, ніби нічого не сталося.
І лише вони знали, що насправді зараз,  знову вирішується доля країни.

> — Нам треба новий підхід, — сказав Денис, не відводячи погляду від вогнів ліхтарів. — Ми не можемо діяти, як раніше. Тепер вони — частина державного механізму. Їхня сила в тому, що вони — не в підпіллі. Вони легальні.

> — Тоді ми будемо діяти так само, — відповів Максим. — Легально. Але розумніше. Під прикриттям. Без гучних акцій, без вибухів. Ми увійдемо в систему зсередини.

Денис посміхнувся вперше за довгий час.

> — Ти говориш, як я десять років тому.

> — Може, настав час згадати, якими ми були тоді, — знизав плечима Максим. — Поки нас не зробили неначе «частиною» їхньої гри. Але любі дії під прикриттям теж мають свою моральну межу, яку неможна перетнути не ззащо.
---

Ніч тягнулася повільно.
На моніторі миготіли нові дані, з’єднувалися в лінії між компаніями, фондами, чиновниками. Картина поступово набувала форми.
І з кожною хвилиною Денис розумів: те, що вони відкрили, — лише вершина нової піраміди.

> — Ти готовий? — спитав він Максима нарешті, відсунувши стілець.

> — Завжди готовий, — відповів Максим, встаючи. — Ти тільки скажи, коли починати діяти.

Денис кивнув.

> — Прямо зараз.
---

Вони вийшли в темряву. Дощ дрібно бив по плащах, але вони не зупинялися.
Крок за кроком, мов тіні серед нічного Києва, вони прямували до нового завдання.
Світ навколо спав, але їхня боротьба знов тільки починалася.

Тепер все залежало від них двох — від їхньої витримки, від віри, від бажання не дати злу відродитися в іншій подобі.
І хоч попереду знову чекав бій, вони знали:
навіть якщо система невмируща — завжди знайдеться хтось, хто здатен її зламати. І в цьому головне велике бажання йти до кінця.
---

> Їхня війна тривала. Але тепер вона мала іншу назву — «Новий Розподіл».