Розділ 97: План на 48 годин

Щойно двері їхньої тимчасової квартири зачинилися за ними, Денис і Максим миттєво переключилися на роботу. Ні втоми, ні жалю до себе — тільки холодна, точна концентрація.

> — Часу обмаль, — тихо сказав Денис, перемикаючись на строгий порядок думок. — Нам треба не просто вижити — нам треба перевернути гру, щоб гра відбувалась за нашими правилами.

Максим розклав ноутбук, клавіатура ледве клацнула під його пальцями. На екрані вже миготіли вікна з картами, IP-адресами, стрімами з камер. У куточку мапи — Лілль, маркер червоного кольору.

> — План вже в голові? — спитав Максим, не відриваючи погляду від екрану.

> — Є кілька варіантів, — відповів Денис. — Але треба точно знати: Бастьяна ми не цікавимо як люди — ми для нього лише інструмент. Тому кожен наш крок має виглядати так, ніби ми працюємо на нього. І лише тоді він відкриє нам свою гру.

Вони розклали на столі всі матеріали: фото прокурора, адресу його кабінету і квартири, розпорядок дня, контакти, що знайшли про водіїв і прибиральниць — все, що могло допомогти в інсценуванні. Кожна деталь здавалася одночасно рятувальним кругом і пасткою.

Перший крок — налагодити контакт із П'єром Бове. Не через поліцію, не публічно — бо будь-яке втручання офіційних структур на очах у Бастьяна лише пришвидшить небезпеку для прокурора і для них самих. Потрібно діяти в тіні: попередити Бове "внесистемно", створивши враження, що це повідомлення від тих, хто вже виконує завдання. Так, щоб Бастьян подумав — все йде за планом.

> — Ми створимо видимість, що ми виконуємо завдання, — пояснював Денис. — Одночасно встановимо приховані записи та спровокуємо явне замовлення. Якщо вдасться зафіксувати голос або зустріч із людиною, що надсилає накази — це буде наша перемога в суді. І головне — доказ, який неможливо спростувати.

Другий крок — зафіксувати момент замовлення: на відео або аудіо. Не невпевнені натяки, не розмиті бесіди — а чітке підтвердження: хто дає наказ, що саме вимагається. Максим вже працював над цим: він обшукав мережі, знайшов уразливий канал зв'язку у локальній мережі контакту Бастьяна, підготував кілька прихованих відеокамер розміром із сірникову коробку, мікрофони з шумоподавленням і невидимі для сканерів фільми. Він вміло розмістив їх, де можна швидко встановити пристрій під виглядом журналістського обладнання або подарунків.

Третій крок — підготувати шлях для втечі та плани B, C і D. Якщо щось піде не так — треба мати негайну зміну маршрутів, підроблені документи, машини на різних підходах і людей, готових вивезти їх у будь-якому напрямку. Денис подзвонив своїм контактам на французькому узбережжі: дві машини, фальшиві номери, чек-пункти для зупинок, заздалегідь підготовлені "медичні" причини для непередбачуваних зупинок. Все мало бути так, ніби нічого не планувалося — і саме це б приховало їхній справжній намір.

— Ми граємо на межі, — сказав Максим, голос в нього впевнений, рішучій.

— Ми завжди грали на межі, — відповів Денис, коротко усміхнувшись. — Але цього разу межа смертельна.

Вони розділили ролі: Максим — техніка і "полювання" за цифровими слідами, Денис — контакти на фізичному рівні. Денис мав піти на зустріч до Бове, інсценувавши інтерес до "інвестиційної пропозиції" і показавшись тим самим носієм грошей від Бастьяна. Одночасно, під виглядом журналістів, які "знімають матеріал про вплив великого капіталу на місцеві суди", група реконструкторів мала під'їхати до кабінету прокурора. Їхнє завдання — не загрожувати, а навпаки — змусити прокурора довіритись: "Ви в небезпеці, але у нас є допомога". Поки Денис говорив з контактами, Максим встановлював записуючі пристрої в авто і в будинку прокурора — тонко, швидко, безшумно.

Вони створювали майже театральну постановку: фотографії, фальшиві листи, підроблені дзвінки з голосовими повідомленнями. Все повинно було виглядати природно для організації, яка бажала "вирішити проблему". Але за лаштунками — справжня мета: змусити ініціатора промовити свої вимоги, назвати імена, озвучити терміни.

— Якщо нам вдасться зловити голос Бастьяна або посередника, який чітко дає наказ — це буде наша перемога, — сказав Денис. — Без цього — ми лише двоє, які намагаються врятуватися.

Наступні години пролетіли в шаленому темпі. Максиму довелося взламувати камери спостереження біля будинка прокурора, змінюючи потоки так, щоб під час їхньої "операції" з’являлося вікно для живого запису. Денис зв’язувався з помічницею Бове під виглядом репортера; вони домовлялися про швидку зустріч. Кожен дзвінок, кожне повідомлення — це ризик, але також і шанс.

Час від часу Денис зупинявся, дивився на друга і бачив в його очах те саме: не страх, а рішучість. Це не була звичайна авантюра — це була вирішальна битва. І для кого б вони не грали сьогодні вони грали на стороні добра— результат мав змінити долі багатьох.

> — Наступні 48 годин обіцяють стати найбільш небезпечними в нашому житті, — промовив Денис. — І шансів на помилку просто не повинно бути.

Вони перевіряли ще раз обладнання, перешили навіть надійні лінії зв’язку, перезапам’ятовували маршрути втечі. В головах спалахували плани можливих сценаріїв: провал, успіх, зрада. Але в кожному з них була одна непорушна річ — якщо щось піде не так, вони мають вийти живі на світло з доказами, які знищать Бастьяна не фізично, а юридично. Змусити систему встати на їхній бік, це неможливо, але надурити можна, неначе граючи за її правилами.

Коли годинник на стіні показав майже дев’яту вечора, їхній план був готовий. Вони зафіксували його на аркуші: час, місця, кодові слова, номери машин, резервні маршрути. Листок лежав навпроти них, як вирок чи як обітниця.

> — Вперед, — сказав Максим, і в його голосі не було тремтіння.

> — Вперед, — повторив Денис, і двері в випробування і дію відчинились — дві доби, що мали вирішити все.
---

Наступні 48 годин почали відлік — не часу, а шансу.