Розділ 93: Сліди на міжнародному рівні

Ранок після рейду в промзону був холодним і похмурим. Денис і Максим сиділи в оперативному управлінні, оточені стопками паперів, флешок, зовнішніх жорстких дисків і старих блокнотів, які вилучили під час облави. Кожен документ, кожна підписана сторінка могла бути ключем до розплутування міжнародної мережі.

> — Він працює не сам, — сказав Денис, не піднімаючи очей від карт, що були розкладені на столі. — І його справжній господар не тут, в Україні.

Максим клацав клавішами ноутбука, відтворюючи на екрані транзакції, зашифровані листування і складні схеми виведення грошей за кордон. Ланцюжки перерахунків розгорталися як павутиння, що тягнулося через всю Європу, і кожен рух коштів був ретельно замаскований.

На одній із схем яскраво виділялося ім’я:

„А. Вернер“

Людина без обличчя. Без профілів в соцмережах, без офіційної історії, лише уривки даних, які вказували на Чехію, Німеччину, Францію.

> — Чистий профі, — пробурмотів Максим. — Через його рахунки пройшли мільйони. Кожна транзакція акуратно прихована, а легальні фірми прикривають все.

Денис підняв брови, ковтаючи ковток гарячої кави.

> — Значить, ми їдемо на полювання, — промовив він тихо, але рішуче. А як же виявлення зрадника, зауважив Максим? Не на часі відповів Денис. Зараз зупинитися рівноцінно поразці.

Оперативно оформили міжнародне доручення. Варто було лише знайти привід, щоб чеська поліція підтримала їх в справі. І привід знайшовся швидко: одна з компаній Вернера світилася у розслідуванні відмивання грошей в Празі.

> — Перше місце — Прага, — сказав Денис. — Максим, збирай все: кожен переказ, кожну орендовану квартиру, кожну машину, кожну деталь. Також заява і опис для фінансування поїздки.
---

Через добу вони вже летіли в літаку над континентом. Під ногами хмарний килим, а в головах — план. Кожен рух мав бути точним, кожне рішення — безпомилковим.

В Празі їх зустрів місцевий слідчий — Томаш Новак, чоловік середніх років з холодним, досвідченим поглядом. Він негайно перейшов до справи:

> — Вернер тримає клуб «Silver Dragon» в самому центрі. Офіційно — ресторан. Насправді — легальне прикриття для зустрічей, угод і переговорів, — пояснив Томаш, не відводячи погляду від карт.

Денис і Максим вирушили до «Silver Dragon». Зовні клуб виглядав респектабельно: червоний килим, дорогі автомобілі на парковці, охоронці в краватках. Але Денис уважно окинув поглядом приміщення: охоронців всередині було набагато більше, ніж дозволяла б звичайна робота ресторану.

> — Зараз все буде, — прошепотів Максим, вмикаючи приховану камеру на окулярах.

Вони зайшли, роблячи вигляд, наче туристи. По всій залі сиділи заможні чоловіки, тихо обговорюючи щось. Але Денис відразу помітив ціль: в кутовій кабінці, майже непомітно, сидів Вернер.

> — Вернер, — прошепотів Денис. — Бачу його.

Чоловік років п’ятдесяти, ідеально підстрижений, в дорогому костюмі, спокійно підписував документи, неначе не помічаючи нічого навколо. Денис і Максим тихо відступили назад. План був простий: викликати місцеву поліцію, блокувати всі входи і виходи, і затримати Вернера разом із доказами.
---

Але щойно вони вийшли на вулицю — завив сигнал тривоги.

> — Нас засікли! — крикнув Максим.

Вернер вже біг до чорного ходу. Денис кинувся навздогін, пробиваючись крізь натовп. Максим оббігав будівлю з іншого боку, намагаючись перекрити шляхи втечі.

Вернер вскочив у чорний BMW, але дорогу йому перегородила машина чеської поліції, яку викликав Томаш.

> — Кінець гри, — видихнув Денис, націлюючи пістолет на Вернера.

Через десять хвилин Вернер вже сидів у кайданках, холоднокровно дивлячись на них.

> — Ви помиляєтеся, — сказав він. — Я — лише бізнесмен.

> — Звісно, — сухо відповів Денис. — Бізнесмен, який продає людей і наркотики.
---

В офісі поліції вони відкрили ноутбук Вернера. Всередині були сотні листів, контрактів, домовленостей. Імена, цифри, дати — все вказувало на міжнародний рівень мережі, що тягнулася через Європу, і могла привести їх до найвищих ешелонів організації.

Денис глянув на Максима, відчуваючи, як усвідомлення масштабів їхньої роботи накочується хвилею:

> — Це — тільки початок, — сказав він. — І найгірше ще попереду.

Максим кивнув, розуміючи, що тепер вони опинилися у міжнародній грі, де будь-який рух міг стати вирішальним. Де маленька помилка — це свобода для тих, хто вже встиг замаскувати своє обличчя серед тіней великого світу злочинності. І таким чином багато кому можна уникнути покарання.

Денис закрив ноутбук і тихо додав:

> — Але ми знайдемо їх всіх. Кожного. І перервемо цю павутину раз і назавжди.

Тиша в офісі поліції була напруженою. Мовчання теж мало вагу, як перед штормом, і Денис знав: попереду не лише складніші рейди, а і ще витонченіші пастки, але цей успіх вже — перший крок у глобальній чистці.