Розділ 91: Нові обличчя старого зла

Пройшло кілька місяців після суду століття. Київ поступово відновлював звичний ритм: трамваї стукотіли рейками, кафе наповнювались ароматами свіжообсмаженої кави, а на вулицях знову, як і завжди з’явилися ринки та торгові кіоски. Для більшості жителів життя йшло своїм ходом. Але Денис знав — те, що вони розкрили та зламали потужну мережу Осадчука, було лише верхівкою айсберга. Під поверхнею все ще кишіли нові гравці, які чекали своєї черги, щоб заповнити порожнечу.
---

Одного вечора Денис сидів у своєму кабінеті, приглушене світло лампи падало на стіл, де лежали купи документів, фото та звітів. Максим увійшов із чашкою гарячої кави і кинув на стіл тонку папку.

> — Дивись, новачки на ринку, — коротко сказав він. — Влаштовують закриті вечірки для «обраних», організовують нові ставки на вуличні перегони. І це — всього за кілька місяців після арештів старих босів.

Денис взяв папку і уважно переглянув фотографії. На них були молоді, нахабні, зухвалі обличчя, які не боялися камери, розголошення і світу. Очі кожного з них світилися самовпевненістю, яка лише підсилювала відчуття небезпеки. Вони були певні, що все купили, за рахунок хабарів високопосадовцям.

> — Хтось надто швидко заповнив порожнечу, — тихо промовив Денис, тримаючи пальці на фото.

Максим сів за край столу, відкрив карту Києва та червоним маркером обвів нові точки: схованки наркотиків на Оболоні, підпільне казино на Позняках, нелегальний бордель у Дарницькому районі. Це були нові напрацювання оперативників.

> — А за спиною в них... знайомі «тіні», — додав Максим. — Старі гравці, які уникли арешту або ховалися в Європі. Вони повертаються.

Денис нахмурився:

> — Працюють дрібно, але швидко ростуть. Якщо не зупинимо їх зараз, знову отримаємо монстра, що виросте з маленької комірки.
---

Вони вирішили діяти тихо. Без прес-конференцій, без зайвого шуму. Кожен крок мав бути точним, а дії — непомітними.

Перший крок — закладка. Підставний клієнт повинен був «купити» місце у вуличних перегонах, проникнути в підпільне казино та з’ясувати, хто керує процесами зсередини.

Другий крок — відстеження потоків грошей. Максим, використовуючи свої хакерські навички, проник у закриті крипто-гаманці та виявив закономірність: гроші йшли через кілька підставних фірм на рахунок однієї компанії в Празі. Денис уважно слідкував за діями Максима, іноді робив зауваження, але знав: його напарник ніколи не переступить межу, що робила б його дії злочинними.

Третій крок — локалізація головного «координатора». Фотографія була нечітка, зроблена вночі, але Денис упізнав його одразу.

> — Це Малик, — промовив він, ледь стримуючи здивування. — Колишній адвокат Осадчука. Після суду він зник із Києва, вважали, що він десь за кордоном.

Максим усміхнувся:

> — А виявилось, він тут, і вже будує свою імперію.
---

Наступні ночі команда Дениса працювала без перепочинку. Облави, стеження, засідки — все одночасно. Кожна ланка нової мережі почала сипатися, але Малик залишався невловимим. Кожного разу, коли Денис і Максим наближалися, він зникав за кілька хвилин до їхнього приходу. Ніби знав, що вони наближаються.

> — У нас знову витік? — запитав Максим, нахмурившись.

Денис стиснув кулаки, дивлячись на карту з позначками:

> — Можливо. Або Малик має надзвичайну інтуїцію. Або хтось із наших працює на нього.

Вони знову усвідомили, що борються не лише із злочинцями, а й із тінями всередині системи — з людьми, які могли б попереджати Малика, із витоками інформації, які не давали розкрити всю мережу.

Але цього разу Денис був готовий. Він знав, що навіть у найтемнішій павутині є нитка, яка веде до центру. І він її знайде.

Він переглянув план і поглянув на Максима:

> — Ми зламаємо його мережу від краю до краю. Тільки цього разу — все буде точніше. Ніхто не вислизне.

Максим кивнув. В очах обох був той самий спокій і рішучість, які дозволяли їм йти проти найнебезпечніших людей в країні.

Знаючи, що попереду ще довга ніч, вони готувалися до наступного кроку: полювання на нового «короля» підпілля. І цього разу вони були певні, що ніхто не зможе сховатися.