Розділ 90: Суд століття

Київ зустрів Дениса і Максима прохолодним осіннім ранком. Повітря пахло мокрим асфальтом і першими ознаками листопада. Зала суду спеціального антикорупційного призначення була переповнена — журналісти, міжнародні спостерігачі, представники правозахисних організацій та навіть делегації з інших країн, які хотіли стежити за процесом, зайняли всі місця.

На лаві підсудних сидів Кирило Осадчук — таємний ляльковод злочинної мережі, яку Денис і Максим роками розкривали крок за кроком. Його обличчя було холодним, зухвалим, тому що він все ще вважав себе недоторканим. Але руки час від часу судомно стискали підлокітники крісла — невидимий тривожний сигнал, який Денис відразу помітив.

> — Він виглядає впевнено, — прошепотів Максим. — Але я бачу, що всередині панує паніка.
---

Справу вів спеціальний антикорупційний суд. Обвинувачення було оформлене на п’ятнадцяти аркушах:

Організація міжнародної злочинної мережі.

Відмивання грошей через підпільні казино та ставки на кінських перегонах.

Торгівля людьми для сексуальної експлуатації.

Фінансування наркокартелів.

Підкуп політиків, суддів та державних службовців. Цього було більше ніж досить для винесення вироку.

Денис сидів у спеціальній зоні для слідчих, спостерігаючи за процесом. Максим тримав планшет, готовий в будь-який момент передати до суду нові докази. Кожен крок, кожне слово і кожен жест підсудного відстежувалися з неймовірною точністю. Все було налаштовано на висшому рівні.

Першим виступив прокурор. Його голос звучав твердо й безкомпромісно:

> — Ми маємо докази, що обвинувачений особисто координував дії злочинних осередків у чотирьох країнах Європи. Він використовував офіційні бізнес-структури для прикриття нелегальної діяльності, розвивав корупційні зв’язки серед високопосадовців, і керував фінансовими потоками на сотні мільйонів євро.

На екрані за спиною прокурора з’явились фотографії: таємні зустрічі, перекази грошей через офшори, перехоплені повідомлення, в яких Осадчук особисто давав накази своїм підлеглим.
---

Захис адвокатів намагалася атакувати:

> — Всі докази отримані незаконно!
— Порушено права мого клієнта!
— Це політичне переслідування!

Але на кожне заперечення Денис і його команда мали конструктивні і незаперечні відповіді. Ланцюги фальшивих алібі руйнувалися одне за одним, документи підтверджували незаконну діяльність, на кожному етапі процесу.

> — І це ще не все, — спокійно сказав прокурор. — Ми маємо свідків.

З-за куліс вийшли люди, яких важко було не помітити в сенсі авторитетності свідченьх: колишній бухгалтер Осадчука, який роками працював в його системі, колишній менеджер підпільного казино та жінка, яку врятували з мережі торгівлі людьми.

Їхні свідчення були як удари молота: точні, жорстокі, безжальні. Вони описували деталі фінансових схем, методи приховування грошей і пересування активів, також безстрашно називали прізвища співучасників, відкриваючи широку мережу корупції, яка пронизувала політичні та економічні структури країни.
---

Цілий тиждень тривав процес. Денис кожного дня обов'язково був в залі, уважно стежачи за поведінкою Осадчука. Спершу той тримався холодно, впевнено, але з кожним новим свідком, з кожним новим доказом його самовпевненість танула. Він намагався контролювати ситуацію, робити вигляд спокійного бізнесмена, але його погляд все частіше ставав порожнім в залі, де журналісти і спостерігачі фіксували кожен рух.

На останньому слуханні пролунало те, що Денис і Максим чекали довгі місяці:
свідчення колишніх партнерів Осадчука, бухгалтерів, журналістів, які доводили його особисту участь і керівну функцію в злочинах.

Нарешті настав день вироку. Суддя піднявся, його голос був рівним, без емоцій:

> — Визнати Кирила Осадчука винним за всіма пунктами обвинувачення.
— Призначити покарання: 25 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна та активів.

В залі запала тиша. Осадчук опустив голову, вперше в житті позбавлений ілюзії контролю. Його адвокати безсило спостерігали за розвитком подій.
---

Коли Денис і Максим вийшли з суду, їх зустріла метушня: журналісти з диктофонами, камери, спостерігачі, які намагалися з’ясувати, хто стоїть за розгромом цілої злочинної імперії.

> — Що ви відчуваєте після такої перемоги? — спитав один із журналістів.

Денис на мить замислився, дивлячись на мокрий, дощовий Київ, де ліхтарі перетворювалися на розмиті кольорові плями через краплі дощу: втому від великого і кожноденного навантаження.

> — Це не тільки перемога. Це також відновлення справедливості.

Вони сіли в машину. Дощ стікав по склу, а місто позаду було схоже на величезний калейдоскоп.

Максим, на мить відклавши планшет, тихо усміхнувся:

> — Знаєш, а ти таки змінив цей світ. Трохи.

Денис подивився на нічне місто і відповів тихо, але твердо:

> — Ми тільки почали. З Божою поміччю.

В його думках вже будувалися плани на наступні кроки: чистка ще не закінчена, але найпотужніші гравці отримали перший сигнал — вічно не можна терпіти, і система корупції поступово руйнуватиметься, якщо до цього будуть прикладаться достатньо зусиль.

Мокра вулиця перед ними була пустою, але в її тиші звучало майбутнє: світ, де правда і рішучість в її просуванні можуть здолати будь-яку брехню, де справедливість, хоч і повільно, але завжди досягає своєї мети.