Париж зустрів їх осіннім дощем і пронизливим холодним вітром. Мокрі вулиці відбивали світло ліхтарів, створюючи химерні відблиски на бруківці. Кожен звук — від шурхоту коліс по мокрому асфальту до дзвону вагонів метро — здавався підозрілим.
Денис і Максим стояли біля виходу з аеропорту, перевіряючи спорядження. Вони не виглядали як туристи: темний одяг, мінімалістичні рюкзаки, закриті капюшони. Контакти в французькій поліції були заздалегідь встановлені: кілька оперативників Інтерполу координували дії, давали доступ до камер спостереження і баз даних готельних мереж.
> — Все готово. У нас є дві години, — коротко сказав Денис, перевіряючи рацію та годинник. — Після цього Осадчук може зникнути назавжди.
---
Осадчук обрав один із найрозкішніших готелів на Єлисейських Полях. За документами — громадянин острівної держави, чистий як сльоза, з неймовірно доглянутим іміджем. Легальний бізнес, конференції, приватні зустрічі — все виглядало ідеально.
Але Денис знав: під маскою цивільного життя ховався один із найнебезпечніших людей, що стояли за цілою мережею злочинних операцій. Це був кінець його "легального" життя.
> — Підготовка до відльоту в Латинську Америку — на 18:00. Якщо не спрацюємо зараз, він зникне. Максим, тримай усі канали.
Максим відразу занурився в роботу. Він контролював усі телефони, внутрішні бази даних готелю, камери ліфтів і коридорів. Кожен крок Осадчука був на дисплеї ноутбука: він бачив, коли охорона змінює позиції, коли піднімається ліфт і які кімнати залишаються порожніми.
> — Він замовив авто на 17:30, — доповів Максим, дивлячись на дані з камер спостереження. — Водій свій, документи — підробка. Що цікаво: він спробує обрати короткий маршрут через задні вулиці, щоб уникнути камер.
Денис кивнув, продумуючи кожен крок. Операція мала пройти блискавично, без жертв, але з максимальним ефектом.
---
О 17:15 вони зайняли позиції біля заднього входу готелю. Легкий дощ стікав по капюшонах і парасольках, не знижуючи напруження. Осадчук вийшов разом із двома охоронцями. Костюм бездоганний, спокійна посмішка — виглядав як бізнесмен на конференції, а не кримінальний магнат, який управляв цілою імперією злочинності.
Денис дав сигнал: короткий рух рукою, погляд на Максима. І почалося.
Перший охоронець отримав удар в плече і впав на землю. Другий не встиг дістати зброю, опинившись на підлозі за секунди. Осадчук застиг, обмірковуючи ситуацію, не наважуючись чинити опір.
> — Пан Осадчук, — холодно промовив Денис французькою, — ви заарештовані за міжнародними ордерами.
Максим підійшов ближче, тримаючи камеру:
> — Усміхніться для історії.
На обличчі Осадчука не було страху — лише холодна усвідомленість того, що його імперія обвалилася. Але його мовчання не рятувало. Вже через декілька хвилин по Європі почалися масові арешти його підлеглих і партнерів: рахунки блокувалися, люди виходили з-під контролю.
---
Вони супроводжували Осадчука до підготовленого автомобіля. Французькі оперативники тримали периметр, а Денис і Максим діяли як тінь: жодного зайвого руху, жодного слова зайвого.
> — Думаєш, це кінець? — запитав Максим, коли вони рушили через вузькі вулиці Парижа.
Денис подивився в вікно, де дощ залишав блискучі смуги на асфальті:
> — Ні. Це тільки початок великої чистки. Але найгірших ми вже дістали. І тепер вони знають: ніхто не застрахований.
Максим похитав головою, розуміючи, що після цього полювання мережа Осадчука залишиться ослабленою, але ще далеко не знищеною. Денис вже планував наступний крок — повернення до Києва і контроль над залишками його імперії, щоб закрити всі фінансові та кримінальні потоки.
---
Париж залишався позаду, але пам’ять про ніч, дощ, темні вулиці і блискучі вогні залишиться в них назавжди. Ця операція показала: точність, холодний розум і рішучість можуть перемогти навіть найнебезпечніших людей на планеті.
Вже через кілька годин Осадчук сидів у повністю ізольованій камері, а Денис і Максим готували документи для екстрадиції. Це був триумф, але водночас — початок фінального етапу великої чистки, яка мала завершити розгром найбільшої кримінальної мережі країни.