Розділ 87: Штурм маєтку

Ніч дихала холодом і тишею. Безмісячне небо, згустки туману над лісом і ледь помітні вогники камер спостереження, що мерехтіли вздовж паркану. Все навколо мало вигляд ідеальної пастки.
Біля дороги, за двісті метрів від маєтку Ковальчука, у темряві стояли дві чорні мікроавтобуси. Всередині — команда спецпризначенців і Денис з Максимом.

— План діє, — сказав Денис, вдивляючись у тепловізор. — Всі позиції зайняті.
— Підтверджую, — відповів Максим, його очі ковзали по екранах ноутбука. — Камери в системі охорони ми тримаємо під контролем. Можу вимкнути будь-яку за тридцять секунд.

Денис зробив ковток з металевої фляги. Кава була холодна, але він майже не відчував смаку. У голові лише одна думка — цього разу вони не мають права на помилку. Ковальчук — остання і найбільша фігура в цілому ланцюгу злочинної мережі.

> — Головне — без пострілів. Нам потрібен він живим. І з доказами, — повторив Денис, глянувши на команду.

Спецпризначенці кивнули. Всі знали: за цей рейд ніхто не отримає нагород, не буде телекамер чи прес-конференцій. Лише тиша, небезпека і відповідальність.
---

Маєток Ковальчука стояв серед лісу, на вигляд — мов приватна резиденція високопосадовця. Високий кам’яний мур, кілька поверхів скла і бетону, басейн, гелікоптерний майданчик. Але під цією красою ховалася система спостереження, сигналізації, бункер і власна охорона з бойовою зброєю.

Максим уважно спостерігав за екранами.
— Двір чистий. Камери на східному крилі відключені. Третій охоронець іде до вестибюлю, — прошепотів він. — Вікно зліва вільне.

— Прийнято, — відповів Денис в брацію. — Перша група, на позиції.

Троє спецпризначенців ковзнули вздовж паркану, використовуючи тінь дерев. Ще двоє зняли камери на воротах і відкрили прохід для основної групи. Все тривало не більше двох хвилин — чисто, без шуму.
---

Вони проникли через бокову терасу. Всередині панувала тиша, лише десь внизу чутно було телевізор. В вітальні двоє охоронців дивилися футбол, не підозрюючи, що через кілька секунд все для них зміниться.
Перші удари — короткі, точні. Обидва опинилися на підлозі, зв’язані та із заклеєними ротами. Один намагався щось сказати, але Денис лише зиркнув:

> — Тихо. І житимеш.

Максим тим часом під’єднався до внутрішньої мережі маєтку.
— Система тривоги вимкнена. Але якщо хтось натисне ручну кнопку — нас засвітять, — прошепотів він.

— Тоді працюємо швидко, — відповів Денис.в
---

На другому поверсі крізь напіввідчинені двері чулося глухе бурмотіння. Ковальчук і його адвокат сперечалися.

> — Ти не розумієш! Якщо вони зламали бухгалтерію, треба все спалити! — нервово говорив адвокат.
— Спокійно. Ми домовимося. У мене є вихід на СБУ, — відповів Ковальчук, наливаючи собі віскі.

Денис кивнув Максиму.
— У нас три хвилини, не більше.

Вони рвонули двері. Гучний тріск, спалахи ліхтарів, крики. Ковальчук схопився за сейф, адвокат потягнувся до телефону, але обидва швидко опинилися на підлозі під прицілом.

> — Поліція! Ви заарештовані за підозрою в організації злочинного угруповання! — голос Дениса лунав спокійно, але жорстко.

Ковальчук посміхнувся криво, розтираючи руки:

> — Ви навіть не уявляєте, кого зачепили. Ви — просто мурахи.

Максим вийшов вперед і показав накопичувач.

> — А ви — просто номер у базі даних. У нас все, від першої транзакції до останнього хабаря.
---

Вони почали обшук. Денис відкрив сейф. 5Усередині — пачки доларів, документи, флешки, чорні списки виплат суддям, прокурорам, чиновникам.
На одній з флешок — договори на купівлю підпільних казино та борделів, а також фінансові перекази в офшори.

> — Ось воно... — прошепотів Максим. — Це не просто докази. Це їхня смерть.

— Це смерть цілої системи, — поправив його Денис.

Поки спецпризначенці фіксували вміст сейфа, адвокат спробував підняти голову.

> — Ви все одно нічого не зміните. Замість нас прийдуть інші.

Денис подивився на нього холодно:

> — Може. Але сьогодні — ваша черга відповідати.
---

Коли Ковальчука вивели з маєтку, він ішов мовчки. На вулиці його зустріла ніч — тиха, свіжа, байдужа до всього, що відбувалося. Десь в глибині парку світилися сині проблискові маячки.
Все фіксувалося на приховані камери, кожен крок, кожна деталь.

Максим вийшов останнім, із ноутбуком в руках.

> — Денисе, — тихо сказав він, — ми відкрили двері в зовсім інший світ. І тепер нас там чекають не дрібні гравці.

Денис подивився на нього довго.

> — Так. Це тільки початок великої чистки. І вже не буде зворотнього шляху.

Вони стояли біля дороги, коли світанок почав повільно розривати ніч.
За ними лишився маєток, який колись був символом сили, а тепер став символом падіння.
Попереду — нова, ще темніша війна.

Денис відчував, як важчає серце. Але разом із тим — упевненість: правда нарешті вирвалася назовні. І хоч світ чинитиме опір, змінити його — тепер їхня місія.

> — Ходімо, Максиме, — сказав він нарешті. — У нас попереду ще багато роботи.

І коли вони сіли в машину, в небі над лісом блиснув перший промінь сонця — тихий свідок ночі, яка змінила все.