Розділ 86: Полювання на великих звірів

В кімнаті стояла тиша, порушувана тільки клацанням клавіатури. На моніторі миготіли схеми, таблиці, криптографічні графіки. Максим зосереджено працював, систематизуючи здобуті дані. Він створював карти зв’язків, позначав “гарячі точки”, розгалуження потоків грошей і маршрути відступу фігурантів.
Кожен рядок у файлах був частиною пазлу, що відкривав масштаб імперії зла.

Денис стояв біля вікна, тримаючи горнятко чорної кави. Нічний Київ мерехтів холодним світлом. Машини повільно рухались унизу, не підозрюючи, що за кілька кварталів вирішується доля десятків можновладців.
Він не відчував втоми — лише гнітюче передчуття великої бурі.

> — Ми наступили на хвіст справжнім акулам, — тихо промовив він. — І тепер вони або кинуться на нас, або зникнуть, залишивши після себе тільки тіні.

Максим відвів очі від екрана.

> — Тоді нам треба діяти швидко, — сказав він. — Вони вже відчули, що ми поруч. Поки ми думаємо — вони знищують докази.

Денис кивнув.

> — Ми не можемо йти напролом. Їхня сила — в зв’язках. Але й в зв’язках і їхня слабкість. Треба бити точково. Без шуму. Без прес-релізів. Просто — знищувати їхні підпори одну за одною.
---

Наступні дні перетворилися на марафон стеження, збору доказів і таємних зустрічей. Вони працювали без сну, без права на помилку.
Кожен фігурант цієї справи був мов хижак: хитрий, обережний, досвідчений, з армією охоронців, юристів і політиків, які прикривали їхні спини.

На екрані комп’ютера виринали імена:

Ковальчук — власник будівельної імперії, спонсор кількох футбольних клубів, який через “благодійні фонди” відмивав гроші з казино.
Колишній міністр економіки — нині радник у страховій компанії, що обертала нелегальні мільйони через криптобіржі.
Директор спортивної федерації — його “кінні змагання” були прикриттям для ставок і тоталізаторів.
Відомий ресторатор — організатор VIP-борделів під виглядом приватних закладів харчування.

Денис, дивлячись на ці імена, відчував, як у ньому закипає гнів. Вони жили безкарно, сміялися над законом, купували суддів і поліцію.
Але тепер — прийшла їхня черга боятися.
---

Першим вирішили взяти директора спортивної федерації.
Максим домовився з журналістом-розслідувачем, якому довіряв. Той отримав кілька “злитих” документів і вже через добу опублікував серію викривальних статей.

ЗМІ здійняли шум: “Ставки на скачках: уся правда про спортивну мафію”.
У статті фігурувало ім’я директора, і це зруйнувало його прикриття.
Він злякався. Наступного ранку спробував утекти через аеропорт.
На прикордонному контролі його зустріли Денис і двоє оперативників.

> — Утікаєш від журналістів чи від совісті? — запитав Денис, коли йому наділи кайданки.
— Ви не розумієте, з ким граєте! — прошипів той.
— Звісно, розумію, — холодно відповів Денис. — Ми просто змінили правила гри.
---

Другою ціллю став ресторатор.
Він вважав себе недосяжним: його ресторани відвідували мери, судді, навіть депутати. Усе виглядало законно. Але Максим знайшов у бухгалтерській системі документи, які доводили, що частина “обігових коштів” йшла на фінансування мережі борделів.

Денис організував обшук особисто.
Коли група увірвалася до одного з ресторанів, “елітні гості” не встигли навіть зреагувати.
Ресторатор, побачивши Дениса, кинувся кричати:

> — Ви не знаєте, з ким зв’язалися! Вас зітруть у порошок!

Денис підійшов ближче, глянув йому просто в очі.

> — Можливо. Але сьогодні — ти їдеш за ґрати. Завтра — твій покровитель.

І вперше за довгі роки цей “недоторканний” чоловік злякався.
---

Третім у списку був колишній міністр.
Найважча мішень. Під його дахом працювали десятки юристів, охоронців і радників.
Кожен документ, кожен рух був прикритий, але не для тих, хто знав, де шукати.

Максим виявив на сервері страхової компанії приховану базу даних із “тіньовими” розрахунками. Через неї проходили мільйони доларів.
Денис вирішив діяти блискавично.

Операція почалася на світанку.
Коли вони зайшли до офісу, працівники навіть не встигли підняти тривогу.
Сам міністр сидів у кабінеті, розмовляючи по телефону. Побачив Дениса — спробував 0утекти через задні двері.

> — Стояти! — пролунало з коридору.

Його схопили на місці.

> — Ви робите помилку! — кричав він. — Я всього лише консультант!
— У консультанта не буває трьох сейфів із готівкою, — спокійно відповів Денис. — Все, що ви будували — зруйнується за кілька днів.
---

Залишався останній.
Ковальчук — головна риба.
Людина, яку боялися навіть депутати. У його маєтку під Києвом стояли охоронці з автоматами, працювали системи глушіння сигналів, а адвокати чергували цілодобово.
Його не можна було просто “арештувати” — треба було взяти і знищити всю систему одразу.

Денис сидів над планом маєтку, який вони дістали через супутникові знімки.
Максим малював маршрут евакуації.

> — Один удар, — сказав Денис. — І жодного права на помилку. Якщо він утече — все мусимо почнати спочатку.

Максим кивнув.

> — Ми зачистили трьох, Денисе. Цей — останній. Але саме через нього вони підуть проти нас усі.

> — Знаю. І тому це буде не арешт. Це буде — полювання.

Він поглянув на нічне місто, що знову занурювалось у темряву.
Десь там, за мурами свого палацу, “великий звір” навіть не підозрював, що полювання вже почалося.

І цього разу мисливці не промахнуться.