Розділ 85: Вхід у фортецю

План захоплення головного підпільного казино вимагав не просто обережності — це була операція на межі між законом і смертю.
Денис чудово розумів: найменша помилка, навіть неправильний погляд чи слово, — і їх не просто викриють. Їх зітруть із карти міста. Без шуму, без сліду, без шансу на порятунок.

> — Операція має бути ідеальною, — сказав він на закритій нараді, глянувши на своїх людей. — Якщо хтось не впевнений — краще відійти зараз. Далі дороги назад не буде.

Максим сидів поруч, похмурий, але зосереджений. Він завжди довіряв Денисові — і знав: якщо той береться за справу, то іде завжди до кінця.
За кілька днів вони зібрали невелику групу з тих, кого перевіряли роками. Без випадкових оперативників, без “своїх” із системи — бо саме там найчастіше і був виток інформації. Тільки ті були задіяні, хто пройшов пекло і знав, що означає мовчати навіть під тиском.

— Фальшиві запрошення готові, — повідомив Максим, перегортаючи папку з документами.
— Контакт підтвердив легітимність профілю, — додав Денис. — Якщо нас і перевірятимуть — ми все одно пройдемо. Головне, не привернути увагу.

Їхня легенда була продумана до деталей: два підприємці, що приїхали з Одеси, шукають “нові можливості для елітного бізнесу”. Один із раніше затриманих під час рейду в “Спа-Релакс” продав їм справжні дані члена закритого клубу. Цього мало вистачити, щоб увійти в “фортецю”.
---

Ніч операції настала холодна, безмісячна. Повітря пахло вологою плиткою і бензином. Київ спав, але в центрі життя вирувало — саме там, на Хрещатику, в розкішному будинку, де світилися вікна за затемненими шторами.
“Бізнес-клуб для обраних” — так його називали в новинах. Насправді це була головна зала підпільного імперіуму, який збагачувався на залежностях і гріхах.

Під’їхали на чорному седані. Максим поправив краватку, прикривши мікрокамеру під лацканом. Денис перевірив годинник, в якому ховався мікрофон.
Вони обмінялися коротким поглядом.

> — Якщо щось піде не так — виходу не буде, — сказав Денис.
— Як завжди, — посміхнувся Максим, і в його очах блиснув холодок.

Перед входом стояли двоє охоронців у ділових костюмах. Скло дверей було тоноване, а за ним — металевий турнікет і біометричний сканер.
Їх просканували, перевірили документи. Секунди тяглися як вічність.

> — Панове, вперше у нас? — запитав один із охоронців, уважно дивлячись просто в очі Денису.
— Так. Рекомендував пан Кравець із “Фінвесту”. Казав, у вас — особливі розваги, — відповів Денис спокійно.

Той кивнув, і турнікет клацнув.

> — Ласкаво просимо, панове. Прошу, насолоджуйтеся вечором.
---

Всередині їх накрила хвиля розкоші: мармурова підлога, кришталь, дорогі аромати, що ледь відчутно пливли повітрям.
У центрі — круглий зал, освітлений м’яким золотистим світлом. На столах — рулетки, карти, фішки, шампанське.
По периметру — приватні кімнати, де грали “особливі гості”. Все нагадувало елітну виставу, де кожен мав свою роль, навіть ті, хто грав мовчки.
Але Денис бачив більше — дрібниці, які не помічали інші: приховані камери, рухи охорони, короткі сигнали, що передавалися через навушники.

> — Здається, тут навіть повітря коштує грошей, — пробурмотів Максим, роблячи ставку на автоматі.

Поки він “грав”, записуючи все на приховану камеру, Денис рухався за планом. Їм потрібно було дістатися серверної — саме там зберігались фінансові записи, імена клієнтів, обсяги криптовалютних транзакцій.

Інформатор попереджав: у технічному приміщенні ще залишився старий кабель для обслуговування. Через нього можна під’єднати передавач і витягнути дані, не привертаючи уваги.
Денис знайшов потрібні двері — “Технічна зона. Вхід заборонено.”
Він ковзнув всередину, відкривши замок спеціальним ключем.
Тихо. Лише гул серверів.
Все, як казали.

Він під’єднав передавач. Максим тим часом тримав охорону “зайнятою”, виграючи великі суми й привертаючи увагу своїм “багатством”.

> — Передача пішла, — прошепотів Денис в мікрофон.
— Приймаю сигнал, — відповів технік із машини. — Є контакт. Пішли дані: таблиці ставок, логіни, криптогаманці...

Раптом в залі пролунав глухий сигнал тривоги.

> — Витік даних! — закричав хтось. — Сервери під атакою!

Денис застиг. Краплі поту виступили на лобі.

> — Максим, у нас проблеми, — прошепотів він.
— Тоді робимо, як домовлялись.

Максим привернув увагу охорони — зробив вигляд, що між ним і іншим “гравцем” виник конфлікт через виграш. Суперечка швидко переросла в крик, стільці полетіли додолу.
Охорона кинулася туди, а не до серверної. Денис скористався моментом, витягнув флешку й зник через службовий вихід.

Через хвилину до нього приєднався Максим. Вони вскочили в машину, що стояла з увімкненим двигуном у темному провулку, чекав водій.
---

Дві години потому вони сиділи в безпечному місці на околиці Києва. Максим під’єднав ноутбук і відкрив завантажені файли.
Тиша. Тільки клацання клавіш.

> — Денисе... Ти мусиш це побачити.

На екрані — таблиці, списки, фото, транзакції. Імена, які вражали навіть їх.

Колишні міністри.
Чиновники високого рангу.
Власники телеканалів.
Фінансисти, судді, прокурори.
Навіть кілька осіб, які сиділи в парламенті.

> — Ось вони, — тихо сказав Денис. — Ось справжні королі підпілля. Але я відчуваю, що за ними стоїть ще хтось. Хтось, хто все це організував.

Максим мовчки кивнув.

> — Ми їх знайдемо. І цього разу — не просто зупинимо. Ми їх виставимо на світло, вони будуть показані по телебаченню.

Денис поглянув у5 вікно — десь далеко починало світати.
Сіре небо над містом, що ще спало, здавалося мовчазним свідком того, як правда готується вирватися назовні.
І Денис знав: попереду буде війна. Але тепер він був готовий до неї як ніколи.