Розділ 81: Казино в підвалі стадіону

Ніч була тиха і тепла. Київ дихав важким, липким спокоєм — тим самим, що передує бурі. На горизонті мерехтіли вогні, а під трибунами старого стадіону кипіло зовсім інше життя — приховане, цинічне, брудне.

Денис стояв в тіні бетонної колони й спостерігав за темним входом до службового приміщення. Біля нього — Максим, спокійний, зосереджений, мовчазний. У вусі — навушник, на поясі — табельна зброя, поруч — ще двоє оперативників.

> — Групи на місцях, — повідомив Максим. — Глушилки працюють. Камери на стадіоні відключено. Чекаємо твого сигналу.

Денис перевірив годинник. За планом — рівно 23:00. Все, як завжди: чітко, без пафосу, без помилок. Але десь глибоко в душі він відчував, що цього разу буде інакше.

Перед ним — план приміщення, намальований від руки. Старий стадіон, під трибунами — складські кімнати, підсобки, технічні проходи. Далі, глибше, під другим рівнем — бетонний коридор, що веде до зачинених дверей. За ними — нелегальне казино, прикрите фіктивною фірмою з охоронного бізнесу.

— Тільки без дурниць, — тихо сказав Денис. — Не геройствуємо. Наше завдання — зачистка, не стрілянина.

> — Прийняв, — відповів Максим. — Але якщо буде опір — діємо.

На обличчях людей було видно напруження, яке межувало з нетерпінням. Кожен розумів: вони заходять у місце, де обертаються мільйони доларів, де кожен гравець або охоронець може бути озброєним, а за спинами — “великі люди”, які ніколи не пробачають.

Вхідні двері відкрилися безшумно. “Своя людина” в охороні вже зробила свою справу. Далі — гвинтові сходи вниз. Запах сирості, пилу і старої фарби. Десь капала вода. Кожен крок лунав, немов удари серця.

На нижньому рівні чути було музику, сміх, приглушені голоси, шелест фішок і дзвін скла.

Денис підняв руку.

> — Готовність одна хвилина. Заходимо на три.

Погляди зустрілись. Хтось стискав зброю, хтось ковтав слину в роті.

> — Раз… два… три!

Двері вибили тараном. У ту ж мить приміщення вибухнуло криками. Удар світла від ліхтарів розрізав дим, гул і паніку. За зелено-вкритими столами сиділи чоловіки в костюмах, дівчата у вечірніх сукнях, кілька охоронців, які не встигли навіть підняти руки.

> — Поліція! Лежати обличчям донизу! Без рухів!

Лунали накази, клацали наручники. Хтось спробував утекти через запасний вихід, але Максим перехопив його біля дверей і повалив на підлогу.

> — Готово, — прохрипів він. — Один готовий.

Все відбувалося швидко, але контрольовано.

Денис зайшов у головну залу. Тиша, яку залишили за собою крики. Шість столів для гри, дві рулетки, бар із пляшками коньяку, сейф у стіні, монітори з відеотрансляцією — підключення до десятків інших “точок”.

Він відчув, як у нього холоне всередині. Це не просто казино. Це вузол — один із тих, через які текли чорні гроші.

> — Сейф твій, — кинув Денис оперативнику.
— Так точно!

Максим вже працював біля ноутбука адміністратора. Пальці ковзали по клавіатурі.

> — Тут повна база ставок, клієнтів, банківських переказів. Прізвища…

Денис нахилився ближче. Його погляд зупинився на знайомих іменах. Судді, депутати, прокурори, навіть кілька високопосадовців з міністерства.

> — Наш “елітарний клуб”, — тихо сказав він.

Один із затриманих — лисий чоловік у сірому костюмі — зухвало посміхався.

> — Ви нічого не доведете. Ми просто розважалися.

Денис підійшов, подивився прямо в очі.

> — Без ліцензії, з валютними обігами, із записами ставок на підставних осіб, із дівчатами без документів. Ви не грали, ви продавали честь.

Його голос був спокійним, але в кожному слові — лід.

Чоловік опустив голову.

За кілька хвилин до приміщення увійшли додаткові групи. Фіксували кожен об’єкт, пакували гроші, карти, документи. Все записувалося на відео.

Денис глянув на стіну, де висів екран із підключенням до ще одного “дзеркального” казино — у підвалі готелю в центрі. Він зрозумів: це тільки початок.

> — Максим, перевір логіни. Вони мають дублювання на віддалений сервер.

> — Уже роблю, — відповів той. — Є резервна копія на закордонному хостингу. Відправляю запит через обхідну лінію.

> — Добре. Ми повинні взяти все — інакше вони знову відмиються.

Коли все було завершено, гул у коридорі стих. Затриманих виводили групами, по двоє.

Денис і Максим стояли біля виходу, коли остання чорна машина повільно від’їхала.

> — Один вузол розплутали, — сказав Максим, закурюючи. — І це лише Київ. Уяви, скільки їх по країні.

Денис мовчав. Його очі дивилися в темряву, де ще недавно горіло світло казино.

> — Попереду буде складніше, — тихо промовив він. — Вони втратять гроші, і почнуть кусатися.

> — Ми ж не вперше, — з усмішкою відповів Максим.

> — Так, — погодився Денис. — Але цього разу ставки — значно вищі.

Вітер пройшовся порожнім стадіоном, змусивши прапор над трибуною затріщати. Денис підняв комір плаща й глянув вгору.

> — Це була лише розминка. Далі — ті, хто цим керує.

Максим затягнувся димом і кивнув:

> — Пора піднятися на поверх вище… до справжніх господарів гри.