Розділ 69: Сповідь бухгалтера

У невеликій кімнаті на третьому поверсі поліцейського відділку стояла тиша, яка тиснула на груди. Все на своєму місці — пляшка води на столі та невеликий диктофон поруч. Бухгалтер сидів за столом, тримаючи руки перед собою, ніби досі не вірив, що залишився живим. Його очі металися, як неначе намагаючись знайти опору у цьому новому світі, де він був одночасно врятованим і наляканим.

Денис стояв навпроти, мовчки спостерігаючи. Його постава була спокійна, але напружена — він не тиснув на свідка, бо знав: страх сам по собі відкриває більше правди, ніж будь-який наказ чи погроза. Максим сидів збоку, зосереджено клацаючи по планшету, але увага його була повністю прикута до бухгалтерських зізнань.

> — Добре, — нарешті промовив Денис, голос звучав спокійно, але безапеляційно. — Починай. Все. Без прикрас.

Бухгалтер зітхнув, ніби важкий камінь спав з плечей, і повільно почав говорити:

> — Я вів усі рахунки для групи, яку ви називаєте “Сіткою”. Нас було небагато, але ми контролювали мільйони. Проституція, казино, бійцівські клуби, закордонна торгівля — все йшло через рахунки в шести країнах. Я бачив контракти, угоди, навіть плани майбутніх операцій. Ми працювали точно, щоб не залишати слідів…

Денис нахилився вперед, уважно слухаючи. Кожне слово підсилювало масштаби злочину, кожна цифра, кожен рахунок — була частиною величезної павутини, що тягнулася до найвищих ешелонів влади.

> — І хто головний? — різко запитав Денис, відчуваючи, як всередині наростає напруга.

Бухгалтер похитав головою.

> — Ви його не знайдете. Його всі називають "Сенатор". Він не користується телефонами. Спілкується лише через довірених осіб, яких змінює щомісяця. І ніхто з них не знає, хто він. Але я бачив документи. І… я знайшов одну річ…

Максим підвів голову, очі блищали від передчуття:

> — Яку?

Бухгалтер витягнув із-під сорочки флешку на ланцюжку. Його руки тремтіли, а погляд шукав гарантію, що він у безпеці.

> — Ось. Вони думають, що вона знищена. Це копії платежів, маршрутів, закодовані листи. Тут не все, але досить, щоб зачепити верхівку.

Денис взяв флешку й поклав перед Максимом. Його очі миттєво відобразили холодний розрахунок:

> — Розшифруєш?

> — Дай мені ніч, — відповів Максим, усміхаючись краєм вуст, але очі його блищали азартом. — Це цікаво. І небезпечно.

Бухгалтер дивився то на одного, то на іншого, шукаючи ознак довіри. Його голос був тихий, майже шелестливий:

> — Мені ж дадуть захист?

Денис відповів холодно, але чесно:

— Якщо те, що тут, справжнє — отримаєш і захист, і нову ідентичність. Але тільки якщо співпрацюватимеш.

Бухгалтер кивнув, здавалося, вагаючися: тепер його життя залежало від того, наскільки сміливо він зможе відкритися.

Денис вийшов із кімнати, зачинивши за собою двері, і на мить зупинився у коридорі. Дістав цигарку, але не запалив. Його очі тяжіли до нічного міста, що виблискувало вулицями й вогнями ліхтарів, ніби знало, що тут, серед тиші, починається нова битва.

> — Якщо цей "Сенатор" справді існує, — мовив він до Максима, який вийшов слідом, — то ми зараз зачепили гниле серце цілої системи.

Максим мовчки кивнув:

> — І коли воно почне битися швидше, ми це відчуємо. Удар буде потужним. Але ми готуємось.

Денис повернувся до вікна і промовив тихо, більше собі, ніж Максиму:

— Наступна ціль — центр управління. Ми йдемо в саму пащеку звіра.

Вони стояли поруч, мовчки оцінюючи ризики. У повітрі висіла невидима напруга, яка важила на серцях. Денис розумів: вони зачепили верхівку, і будь-яка помилка коштуватиме життів. Але тепер вже не було шляху назад — тільки вперед, крізь лабіринт корупції, брехні і небезпеки.

Бухгалтер залишався у кімнаті, його дихання сповільнилося, і вперше за багато днів він відчув, що ще живий. Та Денис знав: реальна боротьба тільки починається, і правда, яку він несе, може змінити хід подій.

> — Зараз ми почнемо рахунок із самого верху, — промовив Денис, відчуваючи холодний азарт і відповідальність водночас. — І ніхто не уникне наслідків.

Максим кивнув, закриваючи планшет:

> — Час діяти. І цього разу удар буде точним і безжальним.

Вони рушили в напрямку плану, який міг зруйнувати всі схеми «Сітки». Тепер нічна тиша відділку здавалася лише передвісником шторму, який ось-ось накриє систему, що роками ховалася від закону.