Розділ 68: Штурм складу

Старий склад виглядав так, ніби його покинули десятиліття тому: розбиті вікна, облуплені стіни, іржаві двері, а металеві конструкції скрипіли від найменшого дотику вітру. Проте Денис відчував: тут усе ще пахло небезпекою, як запах затхлого повітря перед бурею. Серце билося швидше, адреналін вже збуджував м’язи, готуючи їх до того, що мало статися.

Вони припаркували машину за кілька сотень метрів. Максим швидко переглянув свій планшет, вичитуючи дані з GPS та сигналів мобільних телефонів.

> — Чотири мобільних сигнали всередині. Один нерухомий — ймовірно, наш бухгалтер. Інші рухаються час від часу. Щось підозріле.

Денис перевірив зброю, стиснувши холодний метал у руці, і кивнув:

> — Працюємо тихо. Ніяких героїчних жертв. Наше завдання — витягнути його живим.

Вони обійшли склад із тилу. Старі дверцята чорного входу піддалися легким поштовхам. Всередині повітря пахло пилом, мастилом і важким потом людської присутності. Денис відчував, як напруга наростає: навіть тиша тут була небезпечною.
---

Він ішов першим, кожен крок лунав в тиші як удар барабана, що відбувався в їхніх грудях. Темрява поглинала все навколо, і кожна тінь могла бути нападником. В кутку стояла стара металева драбина на другий поверх — Максим зауважив, що там можуть бути охоронці. Денис затамував подих, прислухаючись до найменших звуків.

Враз почувся глухий стукіт, немов щось важке впало.

> — Зліва! — прошепотів Максим.

Денис різко повернувся і побачив тінь, що рухалася в темряві збираючись непомітно напасти. Інстинкт миттєво взяв верх — він вистрибнув вперед, збивши людину з ніг. Коли скрутив нападника, побачив його обличчя в напруженому світлі ліхтарика.

> — Де він?! — гаркнув Денис, прикладаючи пістолет до скроні полоненого.

Захлинаючись і задихаючись, той прохрипів:

> — На другому… кімната з ґратами…

Максим вже підходив до іржавої двері і швидко відкривав замок. Всередині сидів бухгалтер, зв’язаний і з побоями на обличчі, але живий. Його очі миттєво наповнилися надією, коли він побачив Дениса та Максима.

> — Ми свої, — коротко сказав Денис, перерізаючи мотузки.

Бухгалтер, тремтячи від болю та страху, ледве міг стояти на ногах, але в його погляді блищала вдячність.

> — Дякую… Вони б мене вбили…

Денис подивився на нього холодно, але без злості:

> — Ти ще маєш сказати правду. І врятувати інших. І тепер вже — без варіантів.

Вони підхопили чоловіка під руки і рушили назад до виходу. Та щойно вступили в головний прохід, як позаду пролунало різке:

> — Стояти!

Троє бандитів із пістолетами перекрили вихід. Їхні обличчя були приховані під масками, а погляди свідчили про готовність стріляти без вагань.

> — Максим, план Б, — холодно кинув Денис, не відводячи погляду з нападників.

Максим миттєво дістав димову гранату і кинув її під ноги ворогам. Простір заповнив густий сірий туман. Обличчя бандитів зникли в диму, а Денис і Максим, використовуючи покриття, рвонули вперед. Вони діяли швидко, скоординовано, як відпрацьована машина.

Пролунав постріл. Денис зреагував блискавично: один з нападників упав на землю, знешкоджений точним влученням. Решта, не бачачи нікого в допомогу, в паніці розбіглися у різні боки.

Через кілька хвилин вони вже були в машині і мчали до міста. Денис за кермом тримав спокійний темп, серце все ще билося швидко. Максим сидів поруч, тримаючи бухгалтера, який продовжував тремтіти, але тепер вже від полегшення.

> — Дякую… — шепотів чоловік. — Без вас я б не вийшов би звідси…

Денис подивився на нього суворо:

> — Ти врятований фізично. Але твоя робота тільки починається. І пам’ятай: правда рятує тих, хто її знає, і карає тих, хто її ховає.

Машина рушила в ранковий туман, а в думках Дениса та Максима вже виростала нова мета: знайти всіх, хто причетний до викрадення, і покласти край їхньому беззаконню. Склад залишався позаду, але небезпека була ще попереду. І тепер вона набирала швидкість разом з швидкістю машини.