Розділ 67: Втеча свідка?

На світанку Денис отримав тривожний дзвінок. Телефон дзеленчав настільки наполегливо, що перший сигнал пробудив його від сну. Серце стиснулося — інтуїція підказувала: нічого хорошого чекати не варто.

> — Денис, проблема, — голос Максима був напружений і швидкий. — Наш основний свідок… бухгалтер з клубу Тайгера — зник.

Денис стиснув зуби. Саме ця людина погодилася свідчити проти Сердюка та його мережі. Без неї їхня справа ставала надто крихкою. Вона могла підтвердити всі фінансові ланцюги, зв’язки високих чиновників з їх підпільними клубами та незаконними операціями.

> — Як зник? — різко запитав Денис. — З самого ранку на зв'язок не виходить. Його квартира пуста. Сусіди кажуть, що бачили незнайомих людей біля під’їзду вночі.

Денис вдягнув куртку і вже за десять хвилин мчав на зустріч з Максимом. В голові крутилися варіанти: бухгалтер міг втекти, злякавшись відповідальності, або хтось допоміг йому «зникнути» назавжди. Обидва сценарії були небезпечними для нього, але другий — смертельно.
---

Квартира була в порожня, але деталі видавали боротьбу. На столі стояла недопита чашка кави, поруч на підлозі лежав перекинутий стілець, а в кутку розбита ваза. Денис нахилився і провів пальцями по пилу — сліди втечі були відсутні. Тут все було занадто хаотично для добровільного зникнення.

> — Це не втеча, — похмуро сказав Денис. — Його забрали.

Максим підключив ноутбук до камери зовнішнього спостереження будинку. На екрані миготіло відео. Денис затамував подих: двоє чоловіків в темному одязі швидко заводять бухгалтера в чорний фургон і зникають за рогом.

> — Автівка на підставних номерах, — буркнув Максим, — але ми їх знайдемо.

Денис піднявся на балкон. Сірий ранок обливав місто холодним світлом, але навіть в такому освітленні Денис бачив лише небезпеку, що ховалася за кожним кутом. Роки досвіду підказували: чим ближче до правди, тим більша загроза. А значить, тим рішучіше доводиться діяти.

> — У нас немає часу, — сказав він, стискаючи кулаки. — Поки вони не змусили його замовкнути назавжди.

> — Я вже працюю над цим — підморгнув Максим. — Ніхто не ховається в інтернеті без сліду.

Пара годин напруженої роботи дала результат: місцезнаходження фургона виявили на території старого складу на околиці Києва. Денис відчував, як серце прискорює ритм, а кров в жилах пульсує з новою силою. Зрозуміло було одне: якщо вони запізняться, свідка можуть вже ніколи не побачити живим.
---

Вирушаючи до складу, вони мовчали. Денис за кермом, Максим — з ноутбуком і спостереженнями. На узбіччі світло ліхтарів мерехтіло, а вітер, що грав із сміттям на дорозі, створював відчуття, що саме місто за ними спостерігає.

> — Я відчуваю, що тут щось не так, — тихо сказав Максим. — Не просто звичайна викрадення. Це — демонстрація сили. Вони хочуть, щоб ми знали: за нашим кожним кроком стежать.

— Тоді ми повинні бути швидшими, — відповів Денис. Його пальці стиснули кермо, а очі уважно оглядали узбіччя. Навіть найменший рух міг стати сигналом до втечі свідка.

Коли вони дісталися складу, споруда здавалась забутою й покинутою. Але Денис бачив відразу: це лише фасад. За металевими дверима, серед старих контейнерів і пилу, ховалася темна історія. Під курткою знахоодився пістолет — холодний, важкий, але єдиний захист в цій невидимій війні.

Вони вступили всередину. Повітря було густим, пахло смолою та старим бетоном. Денис і Максим рухалися тихо, практично без звуку. Кожен крок міг зірвати всю операцію, але зупинитися — означало втратити шанс врятувати життя.

> — Вони не залишать його тут надовго, — прошепотів Максим. — Потрібно діяти швидко.

Сліди вели вглиб складу, до темної зони, де світло ліхтарів ледве пробивалося крізь вікна. Денис відчував, як адреналін охолоджує думки, але напружує м’язи. Він знав: тут кожна секунда може коштувати свідку життя.

І тоді вони почули тихий шум. Хтось шепотів, хтось ворушився серед контейнерів. Денис підняв пістолет, а Максим підключив додаткові камери — і тепер вони бачили все. Людина, яку вони шукали, була тут. І попереду їх чекала боротьба, яка могла змінити хід їхньої справи і навіть їхні життя.

Боротьба тільки починалася.