Розділ 66: Сліди в високих кабінетах

Максим сидів за ноутбуком, швидко клацаючи по клавішах. Екран світився тьмяним світлом, а цифри, графіки та ланцюги електронних листів змішувалися в хаотичний візерунок для будь-кого, крім них двох. Денис стояв поруч, нахилившись, напружено вглядаючись в монітор. Здавалося, ніби сама кімната завмерла, і навіть звук крапель дощу за вікном став частиною невидимого сигналу, який вони відчували інтуїтивно — ознака того, що за їхніми діями можуть спостерігати, та і спостерігають врешті. 

> — Ти бачиш це? — тихо запитав Максим, не відриваючи очей від монітора.

— Бачу, — відповів Денис. Його голос був спокійний, але внутрішньо серце билося швидше. — І не тільки це сказав він.

На екрані миготіли дані про фінансові потоки, які на перший погляд виглядали абсолютно законними. Але Денис і Максим знали: справжній клубок починається там, де закінчуються банківські суворі правила. Кожна маленька транзакція, кожен підпис в документах був ниточкою, яка тягнула їх в світ, де гроші правлять більше, ніж закони.

Звичайний підпільний клуб, який вони колись вважали ізольованим, виявився лише вершиною айсберга. За ним стояли люди, які мали вплив у міністерствах, судах і навіть у правоохоронних органах. Ці люди не просто збагачувалися — вони будували систему, яка прикривала їхні злочини, які в офіційних документах і гарних новинних сюжетах виглядали, як творіння добра.

> — Вони фінансують благодійні фонди, спонсорують спортивні клуби, організовують гучні акції допомоги сиротам, — прокоментував Максим, злегка посміхаючись. — Але все це тільки ширма.

Денис мовчав. Його розум розкручував сценарії, як можна діяти проти таких людей. Він знав, що навіть маленька помилка може коштувати життя не тільки їм, а й тим, кого вони намагатимуться захистити. Їм доведеться боротися не просто з бандою — а з цілою системою, яка стоїть над законом.

— Хто перший? — нарешті запитав Денис, зосереджено дивлячись на екран.

Максим натиснув кілька клавіш і виділив прізвище: Віталій Сердюк. Заступник міністра, який "випадково" мав частку в кількох офшорних компаніях, пов’язаних із нелегальними клубами та торгівлею людьми. І хоча на публіці він був прикладом чесного державного службовця, їхні дані свідчили про інше.

> — Велика риба, — сухо промовив Денис.
— І дуже обережна, — додав Максим. — Але ми маємо шанси.

Наступного дня вони вже сиділи в маленькій кав’ярні навпроти бізнес-центру, де знаходився офіс Сердюка. Кава остигала, а очі обох були прикуті до скляної фасади будівлі. Паралельно вони встановили приховані камери, робили фотографії та нотували всі деталі: хто приходить, з ким зустрічається, які машини стоять на парковці.

Чим більше Денис і Максим дізнавалися, тим страшніше ставало усвідомлення масштабу проблеми. Сердюк був лише частиною величезного механізму. І якщо вони хотіли досягти справжніх результатів, їм доведеться працювати на межі закону, постійно перевіряючи, кому можна довіряти.

— У нас є лише один шанс, — сказав Денис, нахилившись до Максима, щоб їх ніхто не почув. — Треба вдарити так, щоб вони навіть не встигли закрити двері за собою.

Максим кивнув, але мовчав. Він відчував те саме, що Денис: це більше, ніж робота. Це випробування їхнього розуму, витримки і принципів. Вони не могли дозволити собі страху. Кожна хвилина, кожен крок — це маленька битва за справедливість.

Коли настав вечір, місто потонуло в сутінках. Вулиці заповнилися шумом, але для Дениса і Максима існував лише один світ — світ, де правда й справедливість ставали зброєю проти сильних і безжальних. Вони знали: попереду нова війна, і вони залишаться майже самі проти армії впливових людей. Але інакше вони діяти не могли — інстинкт захисника правди був сильніший за страх.

Денис зробив ще один погляд на екран: фінансові звіти, електронні листи, номери телефонів. Все це згодом стане доказами, які неможливо буде заперечити. Максим, закінчуючи останні нотатки, тихо промовив:

> — Зробимо. Як завжди.

І цього вечора все склалося в одну думку: щоб вдарити по високих кабінетах, потрібна була не просто сміливість. Потрібна була стратегія, холодний розрахунок і непохитна віра в те, що вони роблять правильну справу. Попереду були ризики, небезпека і вибір, який не можна буде відхилити назад. Але для Дениса і Максима це було частиною їхнього життя — життя, де справедливість важить більше за все інше.

Вони залишилися на вулиці ще кілька хвилин, спостерігаючи за злочинними людьми, які навіть не підозрювали, що їхні дії вже давно на контролі. Дощ тихо стікав по парасольках і кришках машин, але Денис і Максим бачили лише те, що потрібно було бачити — сліди в високих кабінетах, які вони збиралися розкрити, навіть якщо це коштуватиме їм всього і навіть життя.

Вони пішли геть, залишивши за собою лише їх тінь, яка спостерігала і чекала на момент удару.