Розділ 64: Пастка для пастухів

Щоб зловити вовка — треба мислити як вовк.

Денис і Максим розуміли: прямий тиск на них — ознака того, що вони зачепили когось дійсно великого і впливового. Погрози, підстави, спроби фізичного усунення — все це означало лише одне: істина вже поруч. Але для того, щоб перейти в наступ, потрібно було більше — конкретні докази, імена, зв’язки, ланцюжки від виконавців до верхів.

— Нам треба витягнути їх на світло, — сказав Денис, вдивляючись в схему зв’язків, накреслену на дошці. — Інакше вони продовжать ховатися в тіні й бити поодинці.

— Заманити в пастку? — підсумував Максим, злегка посміхнувшись. Його очі блищали — він любив такі моменти.

— Саме так, — відповів Денис. — Ми не будемо чекати, поки вони знову прийдуть. Ми підемо самі.

Вони працювали цілу ніч. Максим створював цифровий фантом — фальшивого інвестора, який нібито готовий вкласти кілька мільйонів в підпільні казино та бійцівські арени. Денис паралельно складав легенду: справжні документи, підроблені фото, біографію, навіть історію кількох поїздок за кордон.

— Має виглядати переконливо, — сказав він. — Якщо вони повірять в гроші — поведуться.

— А коли поведуться — ми потягнемо за нитку, — додав Максим, не відриваючи очей від монітора.

Минуло три дні — і план спрацював.

> — Чули про ваші можливості, — пролунало в слухавці. — Хотіли б зустрітись. Обговорити співпрацю.

Голос був спокійний, навіть надто рівний. Денис знав такий тон — люди, що звикли командувати, не ставлять питань, вони просто констатують факти.

Зустріч призначили у приватному клубі на околиці Києва, де “звичайні” відвідувачі не затримувались довше години.

— Йдемо разом, — сказав Денис. — Але прикриття треба серйозне.

Максим організував три рівні безпеки: приховані мікрофони, спостереження з дрона та загін оперативників неподалік.

Коли Денис увійшов в залу клубу веселих, його серце билося рівно. Його зустріли троє.
Перший — кремезний чоловік із татуюванням на шиї, з обличчям людини, яка бачила смерть і не раз. Другий — худий тип із мишачими очима, що постійно озирався. І третя — молода жінка, в костюмі, який радше підкреслював холод, ніж привабливість.

— Ми в цій грі не новачки, — сказала вона, дивлячись прямо в очі Денису. — Перед тим, як говорити про гроші, хочемо впевнитися: ви свої?

— Я свій для тих, хто працює чисто і не задає дурних запитань, — відповів він, трохи нахилившись вперед.

Коротка пауза. Потім — усмішки.

Вони дали адресу — великий котедж за містом, “для серйозної розмови”. Денис розумів, що це випробування. Його хотіли перевірити, але він мав ту ж мету.

Коли вийшов із клубу, Максим вже чекав в машині.

— Ну як? — запитав він.

— Ведуться. Завтра зустріч. Але там може бути пастка.

— І в нас теж, — посміхнувся Максим. — Все буде під контролем.

Вони повернулись у тимчасовий офіс — маленьку квартиру в спальному районі, де ніхто б не здогадався шукати слідчих. В кімнаті панувала напівтемрява, лише світло монітора висвітлювало їхні зосереджені обличчя.

— Ти розумієш, що якщо щось піде не так — нас не врятують, — тихо сказав Максим.

— Я знаю, — відповів Денис. — Але якщо ми не дотиснемо зараз, потім вони знищать все. І нас, і тих, хто після нас спробує.

Він відкрив теку на столі — фото жертв, які постраждали від злочинів цієї “Ради”.
— Вони повинні відповісти, — сказав він. — За кожного з них.

Наступного ранку почалася операція. Загін спецпризначенців вже був на місці поряд, заздалегідь.
Вони виїхали рано, ще до світанку. Дрон вже висів над котеджем, камери фіксували кожен рух. Максим в машині контролював запис, Денис — готувався до зустрічі.

Все мало виглядати переконливо. Навіть його костюм, годинник і манера говорити — все було частиною гри.

Коли ворота котеджу відчинились, Денис зробив глибокий вдих і ступив вперед.

Цього разу пастка була подвійною.
Вони думали, що ловлять його.
Але справжній мисливець вже стояв всередині.

> “Ми не просто шукаємо справедливість, — подумав Денис. — Ми самі її створюємо” З Божою допомогою звичайно розумів Денис.