Розділ 58: Троян у формі

Найнебезпечніший ворог — той, хто прикидається союзником.

Повернення до Києва було коротким, але важким. В літаку Денис сидів біля ілюмінатора, вдивляючись в хмари, які здавались однаковими з будь-якого боку кордону. Тільки от за цими хмарами — різні люди, різні страхи й різні межі зла.
Максим поруч мовчав, лише час від часу перевіряв ноутбук, ніби шукав в ньому відповіді, які не могли дати ні поліція, ні держава.

Щойно вони ступили на рідну землю, їх одразу викликали в управління внутрішньої безпеки. Нарада була позачергова, повітря в кабінеті стояло напружене, як перед грозою. Генерал, сивий, але різкий в кожному русі, не витрачав час на формальності:

— Маємо серйозну ситуацію, — почав він. — Хтось із наших “зливає” інформацію про операції. Інформація йде до тих, кого ми переслідуємо. І найгірше — він в системі. Висока посада. З погонами. Людина, якій всі довіряють.

Денис стискав кулаки. Він відчував: це не просто зрада — це хвороба, яка пожирає все, за що вони боролися.

— Прізвище? — коротко кинув він.

— Поки затаємничено, — відповів генерал. — Ми маємо лише крихти доказів. Але треба підтвердження. Офіційне, за законом. Без цього — жодного арешту.

Максим глянув на Дениса. В його очах блиснув той самий вогонь, який Денис бачив в ньому під час гамбурзької операції. Вогонь, що означав одне: вони не чекатимуть, санкцій і дозволів, тому що це це поховає все на початку.

— Тоді ми самі знайдемо доказ, — сказав Денис. — Якщо в системі троян, ми зробимо йому пастку.

Протягом трьох днів вони розробляли фіктивну операцію — “вилучення” великої партії наркотиків у промзоні на Оболоні. Документи, маршрути, підставні свідки — все виглядало реально. І головне — інформація мала пройти через конкретні канали, де сидів підозрюваний. І це була інформація, яку знав тільки він і ніхто крім нього. Іншим також була дана конфіденційна тільки йому відома інформація, щоб відслідкувати зв'язки головного об'єкта з підлеглими.

Максим навіть створив підроблену базу даних — копію оригінальної, з фальшивими координатами. Своєрідну програму, яка виявить всю мережу.
— Якщо він “зіллє” — ми побачимо, — сказав він, — і навіть знатимемо, куди саме.

Задум спрацював. У ніч перед рейдом склад виявився порожнім. Жодної партії, жодного сигналу. Але те, чого не знав “троян”, — це що Максим встановив приховану камеру просто в технічному блоці серверної, де він проводив “перевірку даних”.

На записі було видно все: полковник із серйозним обличчям, телефон в руці, коротка розмова іноземною мовою.
— “Вивозьте товар. Рейд завтра. Ніхто не повинен залишитися.”

— Він “злив” усе, — сказав Максим, перемотуючи відео. — І навіть не намагався замаскувати голос. Подивись — чітко видно його обличчя.

Денис мовчки стояв біля екрану. На його обличчі не було злості — лише холодна рішучість.
— Це вже не просто продажність. Це отрута. Якщо ми не очистимо свої ряди — нас ніхто не відрізнить від тих, кого ми ловимо.

Наступного ранку Денис приїхав в управління раніше за всіх. Зібрав всі докази — відео, записи телефонних дзвінків, підписи. І, не кличучи групу захоплення, сам рушив до кабінету полковника. Максим ішов поруч, тримаючи маленьку боді-камеру.

Коли Денис відчинив двері, в кабінеті стояла напружена тиша. Полковник підвів голову, очі його холодно блиснули.
— Денис Борисович… Ви зранку з візитом? — спробував пожартувати він, але в голосі вже звучала тривога.

— Так, — спокійно відповів Денис. — З візитом. Офіційним.

Він поклав флешку на стіл.
— Це твоя остання операція. Гра закінчилась.

Полковник мовчав кілька секунд, потім важко зітхнув і витер спітнілий лоб. Ні крику, ні заперечень. Він просто здався — як людина, яка розуміє, що зайшла вже занадто далеко.

Наступного дня ЗМІ вибухнули заголовками:

> “Високопоставлений поліцейський затриманий за співпрацю з наркомафією. Допоміг викрити — слідчий Денис Б.”

Журналісти чергували біля управління, у соцмережах писали: “Ось справжні копи!”, “Є ще чесні!”. Але Денис не відчував гордості. Він знав, що це лише верхівка айсберга.

Ввечері він і Максим сиділи в машині біля Дніпра. У темряві мерехтіли вогні мосту, вітер гойдав воду, і місто здавалось майже мирним.

— Один упав, — сказав Максим, дивлячись на хвилі. — Але дерево гниле не тільки зсередини. Коріння головне ще живе, але роботи ще не початий край. Тим більше,що виявлена ціла мережа, але треба виявляти кожного персонально.

Денис повільно потягнувся до термоса з кавою, зробив ковток і відповів:
— Отже, будемо копати глибше. І цього разу — до самого коріння. Бо якщо не ми, то хто?

Максим мовчав. Він розумів — це вже не просто розслідування. Це війна. І ворог сидить не лише за ґратами, а й поруч, в тих самих коридорах, в тих самих погонах.

Але вони вже знали, як його знайти.