Розділ 52: Невидимі зв’язки

Правда не завжди говорить голосно. Але вона завжди звучить розумно і переконливо. І той хто її почув, розуміє, що її вже не можна зупинити.

— Вітаю, Денисе, — сказав знайомий голос, коли він повернувся в управління. — Твоє відео вже облетіло мережу. Хтось із тих, хто сидів в перших рядах, намагався зателефонувати до міністра. Але міністр був у списку глядачів.

Денис не усміхнувся. У нього не було приводу для тріумфу. Всі ці люди — ті, що стояли за влаштуванням боїв, — були лише ланками більшої системи. Зв’язки, яких не видно неозброєним оком. І саме ці невидимі нитки він мав знайти.

— Вони пов’язані. Через адвокатів, бізнес, схеми. Максим, ти копав? — спитав він.

— Я не просто копав, — відповів Максим, не відводячи очей від екрана. — Я натрапив на систему.

На екрані розкрилась складна мережа: ланцюги транзакцій, пересування літаків, дивні зміни власників компаній. Імен не було — лише псевдоніми, дати, географічні координати. Але для Дениса це було як карта. Кожен вузол, кожен пункт означав контроль.

— Все веде до “Фонду Відродження Сили”, — пояснив Максим. — Публічно — це благодійна організація, яка нібито підтримує молодих спортсменів. Але їхні кошти крутяться через офшори, а спортсмени або зникають, або стають «добровольцями» на рингу.

Денис уважно дивився на схему. Його розум швидко поєднував деталі: адвокати, судові рішення, вчасно знайдених спортсменів, офшорні компанії, рейси до Європи.

— Звідси й контроль. Через страх, борги і залежність, — підсумував він. — Ми маємо справу не з окремими людьми, а з мережею. І ця мережа працює так, що руйнує будь-яку спробу втрутитися. Це дуже брудний бізнес, тому і правила його захисту відповідні.

— І найгірше, — додав Максим, — мережа розтягнута по Європі. Там тренувальні бази, агенти, підпільні клініки, де «ремонтують» бійців. На папері все виглядає законно. Але лише зовні. Насправді скрізь там той самий бруд.

Денис мовчав. Кожна цифра, кожен слід на схемі — потенційна загроза. Вони знали, що будь-яка помилка може коштувати їм життя того, кого вони рятують, або самого Дениса. Він дістав фото одного з бійців, якого врятували після попереднього бою.

— Знайди його. Він може дати свідчення. Якщо буде живий, — сказав Денис, стискаючи фотографію в руці.

Максим вже друкував дані, пальці швидко бігали по клавіатурі.

— Є слід. Його вивезли в Польщу. Але через чеську філію фонду. Там теж є «центр підтримки спортсменів». Думаю, варто відвідати.

Денис підняв погляд, в його очах — холодний спокій, який він зберігав навіть у найнебезпечніших ситуаціях.

— Отже, летимо, — сказав він, закриваючи кейс з документами.

— Думаєш, там будуть раді гостям? — спитав Максим, відчуваючи, як у повітрі повисає напруга.

— Я не гість. Я слідчий. І я йду не за згодою, а за правдою, — відповів Денис, його голос був рішучий, але спокійний. Він вже мав контакти з місцевою поліцію, тих що з порядних.

Він збирав речі, перевіряв документи, ноутбуки, телефонний зв’язок, запасні акумулятори. В голові програвав маршрут, можливі варіанти атаки, укриття і шляхи евакуації. Для нього робота слідчого — це завжди баланс між ризиком і можливістю. Але тепер ризик був на іншому рівні: він мав викрити міжнародну мережу, яка роками діяла непомітно, руйнуючи життя.

— Максим, нам потрібні не просто факти. Нам потрібні докази, що не можна спростувати. Інакше — вони нас зупинять ще до початку, — сказав він, дивлячись на карту Європи на моніторі.

— Я підготував все. Камери, банківські дані, записи переговорів. Навіть якщо спробують стерти сліди — слідів буде достатньо, щоб вони їх не встигли заховати, — відповів Максим. Від тебе Денис залежить підтримка місцевої поліції.

Денис кивнув, відчуваючи, як тиск справи стискає груди, але не пригнічує. Його досвід підказував, що найбільший виклик — не те, що він знає, а те, що ще йому невідомо.

Він сидів кілька хвилин в тиші, слухаючи шум кондиціонерів, клацання клавіш Максима і віддалені звуки в управлінні. Цей момент тиші був перед бурею, яку вони зараз утворювали.

— Все готово, — сказав Денис. — Пакуємося. Мережа невидима, але її можна зруйнувати. Потрібно лише йти шляхом, який вони не передбачили.

Максим кивнув. Обидва розуміли: це початок нової, ще небезпечнішої справи. І тепер їхнє завдання було не просто спостерігати, а стати тими, хто розірве невидимі зв’язки, які руйнують житті людей.

— І правда, Максиме, — додав Денис, — звучить постійно. Вона може добратися навіть туди, де ніхто не сподівається її побачити. І ми повинні бути там, щоб її почули, ті хто не бажає її чути.

Вони обидва мовчки підготувалися до польоту. Попереду були нові країни, нові небезпеки і виклики,р і нові викриття. Але Денис знав: поки є правда і вона має голос, його робота ще не закінчена, бо вона і полягає в тому, щоб правду чули всі.

І тіні фонду почали коливатися, навіть не підозрюючи, що слідчий, який не боїться йти на ризик, вже на їхньому сліді і полює на них.