Розділ 50: Тінь клубу Тайгера

Сила — це не обов'язково м’язи. Сила — це здатність чинити не так як натовп, особливо коли натовп мовчить, коли чиниться зло. Коли всі дивляться в інший бік, неначе нічого поганого не відбувається. І знаходиться той хтось хто робить крок на захист добра, який змінює все. І цей крок правда, яка не буває різна, вона завжди одна і та сама. 

Підвал колишнього спортклубу на Троєщині. Офіційно — фітнес-центр, що давно «закрився на ремонт». Неофіційно — місце, де вирішуються чужі долі. Тут б’ються не за медалі, а за гроші. Тут платять за кров. І виграють насправді ті хто програв по наказу, кого підтримують ті, хто залишився в тіні, невидимі для світу. А інші отримують свої копійки.

Запах поту, пилу й старої фарби тиснув на легені. Лампи миготіли, створюючи хаотичні тіні на стінах, і кожен звук відлунював в бетоні, змушуючи серце битися швидше. Десь далеко в темряві відлунював тупіт ніг. Кожен звук здавався дзвінкішим, ніж він був насправді. Денис відчував це, як хімік відчуває реакцію до того, як вона починається.

— Тайгер ховається не перший рік, — сказав Денис, розглядаючи фотографії з підпільних боїв. — Він не з тих, хто світиться. Але він не один.

Максим сидів за ноутбуком, пальці танцювали по клавіатурі. Його очі, звичні до цифрових лабіринтів, пробігали рядки коду, як музиканти пробігають клавіатуру фортепіано.

— Пробиваю IP-адресу камери з відео. Вона була під’єднана до закритої внутрішньої мережі. Високий рівень шифрування, але не для мене, — сказав Максим, ледве піднімаючи очі від екрану.

— Скільки часу? — запитав Денис.

— П’ять хвилин, якщо не піде глибше. П’ятнадцять — якщо заміновано фальшивими портами.

Денис підвівся, розминаючи плечі. Його погляд — тиша перед бурею, холодний і зосереджений.

— У нас є 72 години, поки тіло не буде офіційно поховано. І поки знову не замнуть справу. Я хочу дістати Тайгера до цього, — сказав він, відчуваючи, як серце б’ється рівно, але з напругою, що тягнеться по всьому тілу.

Максим підняв брову, посміхаючись в напівтемряві.

— Тоді слухай: у нього сьогодні «вечірка». Приватний турнір для «обраних». Паролі передають тільки своїм. Але я знайшов обліковий запис помічника. Він іде туди.

— Думаєш, зможеш підкинути йому трохи новин? — спитав Денис.

— Я можу зробити вигляд, що його профіль був зламаний дитиною. Але насправді через нього ми отримаємо доступ до всього: локації, списків гостей, трансляції, ставок.

Денис присів на стілець, стиснувши кулаки. Він відчував напруження, яке завжди супроводжувало великі операції: навіть один необережний рух міг зірвати всю роботу. Серце стукало швидше, але розум був кришталево ясний.

— Добре. Я піду туди особисто. Як гість. Без ордера, без значка. Але з правдою, — сказав він низьким голосом, холодним і впевненим одночасно.

Максим подивився на нього трохи здивовано.

— Ти ж знаєш, Денисе, там грають не за правилами.

— Я теж, — відповів слідчий. — Але тільки коли це заради справедливості і не є злочином користолюбства.

Максим натиснув Enter. Лампочка на маршрутизаторі блимнула зеленим, а на екрані з’явився доступ до облікового запису.

— Готово. Профіль відкритий. Вечірка починається о 23:00. Локація — в глибині промзони. Під землею.

— Це буде довга ніч, — прошепотів Денис. Він відчував, як холодне повітря проникло крізь куртку, але всередині його горів вогонь.

Він перевірив кобуру. Патрони — на місці. Газовий балончик — на випадок ближнього бою. Телефон — із шифруванням. Нічого зайвого. Тільки правда, тільки факти, тільки він і його план.

Темні вулиці промзони зустрічали його мовчазно. Старі будівлі, покриті графіті, відкидали тіні, що ховали людей. Кожен звук відлунював в пустих цехах: кроки, стукіт коліс старих візків, шурхіт паперу, який хтось випадково кинув на бетон.

Він рухався тихо, майже зливаючись із темрявою. Кожен його крок був продуманий, кожен поворот — під контролем. Він знав, що під землею його чекає не просто турнір, а серце підпільної імперії, де кров за гроші вирішує все.

— Починається, — сказав Денис сам собі. Його слова губилися у гулкій тиші промислового району.

Він знав, що внизу — не просто турнір. Там — влада, страх і кров. Там ті, хто керує підпільним світом, ті, кого ніхто не наважується зачепити. І цей вечір може змінити все.

Він зробив крок, і тінь поглинула його. Але Денис ішов впевнено: він не боявся. Бо той, хто йде за правдою, завжди йде зі світлом серед темряви. Інакше він би не був тим, ким він є.

Внизу було чути легкий стукіт металевих сходів, запах поту і дешевого алкоголю. Світло ламп падало на боксерський ринг, де на арену виходили бійці. Денис, непомітний серед натовпу, аналізував усе: охорону, камери, виходи. Його очі, звичні до деталей, відразу помітили крихітні аномалії: замасковані камери, підготовлені маршрути для евакуації, схованки для грошей.

Цей вечір стане початком нового етапу. Початком того, що називають справжньою справедливістю.