Розділ 45: Пробудження Легіону

01:17:08 / Архів «Тріади»

Темні коридори архіву тримали в собі історії, які не мали бути прочитаними.
Данило рухався обережно, ліхтариком висвітлюючи пилові полиці. Кожен шурхіт паперу, кожен звук кроку здавався гучним у цьому мовчазному лабіринті. Тут лежали уламки минулого — фрагменти справ, приховані записи, щоденники агентів, яких уже немає.

Він перегортав сторінки, і з кожною новою знахідкою пазл ставав чіткішим: Тінеткач був не один.

> — «Легіон» — не прізвисько. Це мережа. Глибша за корупцію, старша за державу. І вона прокидається, — промовив Данило, голосом, який відлунював у порожніх коридорах.

Легіон — це ті, хто навчився ховати обличчя настільки вправно, що забули, ким були.
Ті, хто продав свою ідентичність за контроль, за можливість залишатись в тіні.
А тепер, коли Данило почав ламати код тіней, вони вирішили діяти.

В архіві він відчув холодний подих чужої присутності, хоча фізично там нікого не було. Кожна відкрита справа, кожен прихований файл кричав про те, що Легіон давно спостерігає. І що він — не лише загроза, а випробування.
---

03:03:00 / Центр управління даними

Макс сидів над монітором із запаленими очима. Його нова програма — «Ідентифікатор Дзеркала» — обробляла мільйони потоків даних, відстежуючи аномалії, шаблони, дивні поведінкові сигнали.

— Вони знову в мережі, Денисе, — промовив він через захищений канал, голос тремтів від втоми, але зберігав стриману тривогу.

— Скільки їх? — запитав Данило.

— Ми поки що виявили 11 ключових профілів, — відповів Макс. — Але…

— Але?

— Схоже, вони об’єднані свідомо. Одночасно. Як рій. Як один розум.
— Один розум… — повторив Данило, відчуваючи, як холод прокотився хребтом. — Значить, це не просто система, це організм. І він живий.

Макс похитав головою, неначе він намагався заспокоїти самого себе:
— І якщо ми спробуємо атакувати поодинці, це буде марно. Вони бачать і відчувають кожен наш рух.
---

05:44:29 / Безіменна станція метро

Анжела обережно вивела зі сховища людину, яку всі вважали мертвою — старого агента під кодовим ім’ям «Скляний».
Його очі були напівзакриті, свідомість ледь не згоріла під тиском мережі.

> — Їх не можна перемогти поодинці, — вимовив він тихо, ледве чутно. — Вони — дзеркала, які відображають наш страх. Якщо ти злякався — вони перемогли.

Данило слухав мовчки. Його пальці стискали рукоять старого ліхтарика. Страх у його серці існував, але був не тим, що паралізує — це був страх, який загартовує.

— Тому я тут, Скляний, — промовив він. — Щоб показати їм, що ми не боїмося.

У очах старого агента з’явився слабкий блиск, наче Данило відновив щось, що давно загубилось — людську рішучість, здатність відчувати без страху.
---

07:07:07 / Квартира Данила

Старий телефон, який він залишив лише для однієї людини, зазвучав. Повідомлення:

> «Я знаю, хто перший. І знаю, де. Ти маєш бути там о 10:00. Будь готовий побачити обличчя, якого не забудеш.»
Підпис: «Поки не потонув».

Слова лягли на плечі Данила, як холодний дощ.
Він розумів: це не просто зустріч. Це початок випробування — або він зламає Легіон, або Легіон зламає його.
---

10:00:00 / Точка входу Легіону

Масивна будівля, яка завжди здавалася зачиненою, тепер відкрила свої двері.
Данило йшов упевнено, не ховаючись. Він знав, де чекати небезпеку, де очікувати пастку, але страху не відчував.

Головна зала була порожньою, крім однієї фігури. Її обличчя Данилові ніколи не забудеться.

> — Привіт, Даниле. Пам’ятаєш мене?

— Ти…

> — Я — перша. Легіон почався з мене.

Вона кивнула, і повітря в залі наче стиснулося.
Данило зрозумів: це не битва. Це спроба врятувати те, що залишилось людського — у нелюдських системах.

Вона зробила крок вперед, і її погляд здався пронизливим, наче вона бачила не тільки його тіло, а його душу.

— Тепер ми маємо вибір, Даниле, — промовила вона. — Легіон може залишитися тінню. Або ми можемо зробити так, щоб він навчився бачити.

Данило відповів не словами, а рухом. Він увійшов у центр залу, відчуваючи, як системи Легіону реагують на його присутність. Кожен профіль, кожна дзеркальна копія, що ховалась у коді, ніби замерла.

— Тільки від нас залежить, що станеться далі, — подумав він. — Тільки від нас.

І світ довкола здався тишею перед бурею — тишею, яка передбачає пробудження.