Розділ 26: Непроханий союзник

Денис повернувся до свого кабінету після зустрічі з інформатором. Вулиці міста тонули в легкому вечірньому тумані, а за вікнами тихо падали останні краплі дощу. Сигарета тліла між його пальцями, випускаючи стомлений дим, що стелився по кімнаті, змішуючись із запахом старих документів і електронної техніки. У голові крутились слова інформатора — про «демонстрацію», про дату, яку позначили небезпечні структури. Це було щось більше, ніж звичайний злочин, більше, ніж просто помста чи тиск. Це була складна шахова гра, де кожен крок міг коштувати життя.

Денис ще не встиг вийти з роздумів, як у кабінеті пролунав голос із тіней:

— Ви Денис Паламарчук?

Він різко обернувся. Двері за його спиною зачинилися з тихим клацанням. У темряві на дивані сидів чоловік в темному пальті. Його обличчя було серйозне, очі холодні й проникливі, а в руках він тримав старий шкіряний блокнот, сторінки якого вже були заповнені нотатками.

— Ви хто такий і як сюди потрапили? — запитав Денис, відчуваючи легкий присмак адреналіну. Під столом була закріплена тривожна кнопка, готова викликати допомогу, але він ще її не натиснув.

— Спокійно, — сказав чоловік, піднімаючи руки. — Я — Макс Гриневич. Колись працював в Лондоні на одну міжнародну структуру. Тепер я сам собі організація. І якщо ви справді хочете зрушити це кубло, нам потрібно поговорити.

Денис трохи присів, оцінюючи ситуацію.

— Ви під присягою чи під прикриттям? — запитав він, одночасно вмикаючи диктофон, щоб зафіксувати кожне слово.

— Ні те, ні інше. Але в мене є те, що вам потрібно, — Макс кинув на стіл кілька знімків і документів. Денис підняв їх і відчув легке здивування. На одному знімку був знайомий силует Павла, який виходив із чорного лімузина. На іншому — карта фінансових транзакцій між офшорами на Кіпрі та рахунками в Києві.

Дані були настільки детальні, що Денис ще й близько не підбирався до чогось подібного у своїх власних розслідуваннях.

— Як ви це дістали? — запитав він, вдивляючись в кожен документ.

— Моя сестра зникла після того, як відвідала одну з «показових подій», які організовують ці ваші «вершителі». Вона передала мені координати та один зашифрований файл. Коли вона зникла — інформація зникла разом із нею. Лишилося лише бажання знайти відповідальних, — Макс знизав плечима. — І я збираюся діяти.

Денис мовчав. У такій ситуації можна було помилитися лише один раз. Це або пастка, або рідкісний шанс, який випадає раз у житті.

— І чого ти хочеш? — нарешті спитав Денис, спираючись на стіл обома руками.

— Довіри не чекаю, — Макс дивився прямо в очі. — Але дозволь мені бути поруч. Я знаю, як мислять ті, хто стоїть за всіма цими кланами. Я ніколи не працюю за правилами.

— Я працюю за законом, — суворо відповів Денис.

Макс усміхнувся, і ця усмішка не викликала довіри, а змушувала відчувати обережність:

— А я працюю з фактами. І іноді це ефективніше. Розумійте як хочете.

Денис розумів, що робота з таким союзником може бути небезпечною, але одночасно відкривала нові горизонти. Він вагався лише кілька секунд, а потім кивнув:

— Добре. Але один хибний крок — і ти знову станеш «сам собі організацією», тільки вже в СІЗО.

Макс підморгнув і повільно вийшов, залишивши на столі ще одну папку. Всередині був скріншот: знайомий чиновник, один із тих, кого Денис раніше вважав недоторканними, сидів у приватному залі казино за одним столом із Павлом. Це був ще один фрагмент великої гри, пазл, що складався з багатьох частин і тепер почав оживати на очах.

Денис сів, перевертаючи папку. Серце його билося швидко, адже він розумів: це був початок нового рівня. Гра, яка до цього вела його через розслідування, викриття корупції і небезпечні виклики, раптом змінила правила. І тепер від того, чи вдасться розпізнати всі зв’язки, залежало більше, ніж він міг уявити.

Це був момент, коли світло правди зустріло темряву хитрощів і інтриг. І Денис знав: навіть непроханий союзник може стати ключем до того, щоб перемогти. Але ціна помилки тепер була надзвичайно високою. Але гра виходила на небачений до цього рівень, тому такий союзник, як Макс виявився необхідним.