Розділ 25. Примарні нитки

Денис сидів у своїй квартирі з заштореними вікнами. Місто зовні тонуло у тумані і легкому дощі, а всередині кімнати панувала тиша, настільки густо насичена напругою, що здавалося, вона сама могла прорватися крізь стіни. Сигнал, який він отримав того ранку, не давав спокою. Фраза «Актив збережено» звучала як виклик — тихий, але впевнений, наче хтось прямо торкався його свідомості й говорив: «Тепер ти знаєш».

Денис не вірив в випадковості. Для нього все мало сенс, все було логічно пов’язано. І питання було в тому: хтось хотів, щоб він дізнався про це, але чи це був союзник, чи це була пастка? Можливо, один із тих, кого він колись врятував або хто колись шукав правду, намагався попередити його. Або це була спланована приманка, щоб перевірити його реакцію, змусити помилитися.

Він смикав кожну нитку, кожен слід, кожне відлуння минулого. І всі вони приводили його до старих досьє. Курило. Ім’я, яке здавалося вигадкою, легендою для залякування або прикриттям для сітки злочинців, яка тягнулася через десятиліття. Згадки про нього з’являлися у кількох невирішених справах: зникнення свідків, відмивання коштів через фіктивні компанії, зв’язки з приватними охоронними структурами, навіть спроби маніпуляції на найвищому рівні. Але що було спільного між усіма цими подіями?

Всі сліди обривались на рівні виконавців.

Старі обличчя, давно позбавлені імен, залишалися лише тінями. І здавалося, що Курило завжди залишався на крок попереду, керуючи ними з тіні.

— Тобі знайомий такий на прізвисько «Сірий Ринок»? — спитала Іра через зашифрований відеозв’язок, її обличчя з’явилося на екрані, а очі світилися напругою і тривогою одночасно.

— Було колись у доповіді, — згадав Денис, нахилившись до екрану. — Нелегальні аукціони, торгівля інформацією, живими людьми. Кажуть, що це більше міф, ніж реальність.

— Схоже, це прикриття для одного з каналів Курила. І цей канал знову активний.

Денис нахилився ще ближче, відчуваючи, як серце стискається в грудях. Іра надіслала фрагмент відеозапису з темної мережі. На ньому з’явилося обличчя, яке Денис добре пам’ятав. Один із так званих «ліквідаторів», який мав бути знищений під час останньої спецоперації, тепер живий, усміхнений і бере участь в торгах. Жива тінь минулого, що повернулася, щоб нагадати про себе.

— Якщо цей хлопець живий, то значить… — почав Денис, але слова застрягли в горлі.

— То значить, Курило теж, — завершила за нього Іра. — І він готується.

Цього разу все відчувалося інакше. Раніше, коли Денис розкривав старі справи, перевага була на його боці — несподіванка, елемент шоку. Тепер все змінилося. Курило зробив перший хід. Тепер він контролював темп і напрямок.

Денис обережно поклав ноутбук на стіл, перевів подих і роздумував. Складність була не лише в тому, що Курило живий. Небезпека кривої подій була в тому, що за кожним новим кроком могли ховатися десятки рук, які тягнули за нитки, пов’язані з минулими провалами та тінями зниклих людей. І розворошивши це отримаєш таку небезпеку, що годі уявити.

Ввечері він вирушив на околицю міста. Старий, закинутий склад, який колись слугував як прихисток для незаконних оборудок під час карантину, тепер став точкою перетину. Там призначив йому місце зустрічі інформатор, який колись допомагав Денису розкрити зникнення Савченка. Хлопець чекав його, нервово озираючись, ніби відчував, що їхній план не залишиться непоміченим.

— Вони щось готують, — почав інформатор, погляд його метушливо стрибав між тінями складу. — Не знаю точно що, але бачив, як вивозили ящики. І це не просто зброя… щось гірше. Чув слово «демонстрація». І… дату.

Денис напружився.

— Яку дату?

— Через десять днів.

Тиша, яка настала після цих слів, була гнітючою. У таких структурах нічого не робиться без плану. І коли обирається конкретна дата — це не випадковість. Це сигнал. Це початок великого ходу.

На зворотному шляху Денис їхав вулицями, порожніми від раннього вечірнього туману. Дощ вже перестав, але повітря залишалося важким і насиченим передчуттям. Він сам собі прошепотів:

— Це не просто повернення. Це реванш.

Або він зупинить їх зараз, використовуючи весь досвід, інтуїцію та ресурси, або місто, яке він захищав роками, опиниться в руках тіней — невидимих, але всюдисущих, що давно вивчали наші страхи, наші слабкості, наші надії.

Денис розумів: це буде не гра, а полювання. І хто перший зробить хід, той може визначити, хто виживе, а хто стане жертвою примарних ниток, що тягнуться з минулого у сьогодення.