Розділ 11: Павло робить хід

Павло відчував, як ґрунт вислизає з-під ніг. Його колишній колега, Денис, вже був занадто близько до істини. І хоча він сам вважав себе людиною, що вміє виходити сухим із води, цього разу ситуація була іншою. Раніше йому вдавалося уникати викриття — завдяки впливовим друзям, зв’язкам і грошам. Але тепер вперше з’явився той, кого не можна було купити.

Усе почалося з телефонного дзвінка серед ночі.
— Павле, — голос у слухавці звучав напружено, — він знає. Він копає під тебе.
— Хто саме?
— Денис. У нього вже є докази, що ти був пов’язаний із зникненням Савченка.

Павло довго мовчав. В темряві його кабінету лише тьмяне світло настільної лампи освітлювало обличчя — зосереджене, але холодне. Потім він підвівся, налив собі віскі й сказав:
— Тоді час зробити хід першим.
---

Наступного вечора він зустрівся з кількома людьми у приватному кабінеті ресторану. За товстими стінами не чулося нічого, окрім глухого дзижчання вентиляції. Тут не було камер, не було зайвих вух. Лише Павло, двоє бізнесменів, яких він колись «прикрив» у кримінальних справах, і високопоставлений чиновник з обласної адміністрації.

— Цей слідчий надто глибоко поліз, — почав Павло, кидаючи погляд на присутніх. — Якщо не зупинити його зараз, він зруйнує все, над чим ми працювали роками.
— І що ти пропонуєш? — сухо спитав чиновник.
— Дискредитація. Підкинути документи, свідків, докази. Зробити з нього злочинця. Люди швидко вірять в те, що їм вигідно чути.

Він говорив спокійно, без емоцій, наче описував стандартну операцію. Для Павла це вже стало ремеслом — керувати страхом і брехнею.

— І ще одне, — додав він, нахилившись ближче. — Знищити всі сліди, що пов’язують нас із Савченком. Усе. Архіви, звіти, навіть листування.

Чиновник кивнув. Бізнесмени переглянулися. Рішення було ухвалене.
---

За кілька днів у відділку почали відбуватися дивні речі. У базі даних з’явилися нові файли, яких раніше не існувало. У протоколах — підписи, схожі на почерк Дениса, але з дрібними помилками. З’явилися “свідки”, готові розповісти, що слідчий нібито маніпулював доказами у своїх справах.

Денис дізнався про це першим від свого інформатора.
— Вони почали операцію, — сказав йому тихо той. — Хочуть виставити тебе корупціонером. Вже навіть є лист в прокуратуру.

Денис лише стиснув щелепу. Його не здивували такі дії — він очікував їх. Але те, що все відбувається так швидко, означало, що Павло втрачає контроль.

— Добре, — промовив він. — Якщо вони почали війну, буде їм війна.

Він одразу зв’язався з Ларисою — журналісткою, якій довіряв. Та працювала у виданні, що спеціалізувалося на антикорупційних розслідуваннях.
— Ларисо, — сказав він, — можливо, мені скоро доведеться захищати не лише себе, а й всіх нас9. Ти готова допомогти?
— Якщо це проти системи — завжди, — відповіла вона.

Паралельно він звернувся до кількох колег, яких вважав порядними. Тихо, без офіційних запитів, вони почали перевіряти походження нових документів. І вже через два дні з’ясувалося: усі вони були створені на одному комп’ютері, який стояв… в кабінеті Павла.
---

Тим часом сам Павло не сидів склавши руки. Його підлеглі поширювали чутки серед особового складу, що Денис працює «на когось згори». Мовляв, його прикривають, тому він такий впевнений.

Але навіть у найкращі часи брехня має термін придатності. Коли занадто багато людей починають помічати суперечності, система тріщить.

Одного дня Денис отримав лист із незнайомої адреси. Всередині — коротке повідомлення:

> “Павло готує нову перевірку. Вона почнеться завтра. Будь напоготові.”

Наступного ранку все стало зрозуміло. Павло офіційно оголосив про ініціативу «повного аудиту роботи слідчих». Формально — це виглядало як боротьба з недоброчесністю. Але всі знали: справжня мета — виставити Дениса винним перед усією системою.

Того ж вечора Денис зустрівся з прокурором Климчуком. Старий юрист вислухав все мовчки, потім повільно заговорив:
— Він робить останній крок, Денисе. Але не забувай — кожен, хто загнав себе в кут, починає кусатися. Не поспішай. Дай йому зробити помилку.

— А якщо не встигну?
— Встигнеш. Ти працюєш на правду, а правда має свою зброю. Терпіння.
---

Наступні дні стали для Дениса справжнім випробуванням. Його викликали на допити, перевіряли звіти, аналізували кожен його підпис. Деякі колеги відвернулися, інші — нишком підтримували. Він тримався, хоч нерви були натягнуті, як струна.

І саме тоді, коли Павло вже відчував перемогу, все пішло для нього шкереберть. У прокуратуру надійшли файли з невідомої адреси. В них містилися записи розмов Павла з тими самими чиновниками, з якими він планував підставу. Кожне слово — чітко, розбірливо, з датами й іменами.

Зрада прийшла звідти, звідки він не очікував. Один із його людей, наляканий тим, як далеко зайшла гра, передав матеріали Денису через посередників.

Павло зрозумів — пастка замкнулася.
---

Ввечері того ж дня Денис стояв біля вікна свого кабінету. За склом — вечірнє місто, огорнуте туманом. В телефоні на екрані горіло повідомлення від Климчука:

> “Маємо все. Завтра почнемо офіційне розслідування.”

Денис закрив очі. Він відчував не тріумф, а спокій. Павло зробив свій хід — але саме цей хід і став його фатальною помилкою.

Тепер гра переходила в іншу площину. І він був готовий до фінальної партії.