Розділ 21

Після обіду маєток знову почав жити своїм хаотичним життям. Ельвар із Тореном десь зникли ще дорогою із їдальні, Кіра потягнула Мейру у двір тренуватись, Ліані лишилась біля каміна з книжкою, а Мел після ситного обіду взагалі вирішив, що світ чудово існує й без його активної участі. Гал же спокійно піднявся.

— У майстерню, — кинув він.

— Я з тобою, — одразу відгукнулась Рін.

Рік, який саме допивав каву, ледь помітно усміхнувся.

— О, це буде цікаво.

— Не починай, — фиркнула Рін.

— Я навіть ще нічого не сказав.

Майстерня зустріла знайомим теплом, запахом металу, пилу від кристалів і ледь відчутним озоном від активних контурів.

— То що цього разу? — поцікавилась Рін, сідаючи ближче.

— Діагностичний артефакт для цілителів.

— А-а-а. Той про який ви з Ларією говорили?

— Так. Тільки тепер я приблизно розумію, як це має працювати правильно.

Рік тихо кашлянув.

— Після фрази “я приблизно розумію” зазвичай починається щось дуже небезпечне.

Гал лише хмикнув і почав працювати. Спочатку Рін ще намагалась слідкувати професійно. Вона добре знала артефакторику, далеко не на рівні Гала звісно, але й не була новачком. Рівно до того моменту, поки Гал не почав виводити перші символи. Вона нахмурилась. Потім нахилилась ближче. А потім зрозуміла, що не знає жодного з них. Не в сенсі “погано пам’ятає”, ні. Ці структури були абсолютно чужими. Ламаними і неправильними. Деякі взагалі виглядали так, ніби не повинні існувати в нормальній магічній системі. Але енергія слухняно впліталась у них і працювала.

Навколо Гала поступово почав закручуватись знайомий вир сили. Тонкі нитки магії переплітались між собою, з’єднувались у складні багаторівневі контури, а в центрі всього цього стояв сам Гал — спокійний, зосереджений і абсолютно впевнений у кожному русі. Рін мимоволі затамувала подих. Вона бачила, як працюють майстри. Бачила складні артефакти. Але тут… Тут було відчуття, ніби вона дивиться не на створення предмета. А на щось значно древніше. Гал не будував структуру. Він ніби просто давай їй самій зародитись. Енергія слухалась його занадто легко. Без спротиву, без найменшої нестабільності. Кожен потік ставав на своє місце так природно, ніби сам хотів цього.

— Гал… — тихо озвалась Рін. — Що це за символи?

— Старі системи аналізу.

— Я таких ніколи не бачила.

— Бо їх давно не використовують.

— Наскільки давно?

Гал на секунду задумався.

— Дуже давно.

Рік тихо пирхнув у кутку.

— Надзвичайно інформативна відповідь.

Але Рін його майже не слухала. Її погляд був прикутий до артефакта. Тонкі пластини металу світились м’яким бірюзовим світлом, а всередині структури вже формувалось щось схоже на ядро. І тоді Рін зрозуміла головне. Цей артефакт не просто зчитував стан тіла. Він мав бачити потоки. Ті самі тонкі викривлення, які не помічають цілителі. Які не бачить обладнання. Які тоді помітив лише Гал.

— Ти хочеш зробити артефакт, який бачитиме більше за цілителя? — тихо спитала вона.

— Не більше, — спокійно відповів Гал. — Точніше.

І від того, як легко він це сказав, Рін стало трохи моторошно. Бо вона вже починала розуміти, що перед нею зараз працював хтось, хто давно переступив межу звичайної магії. І скільки б вона не вчилась, скільки б не тренувалась, цього рівня їй не досягти ніколи.

Робота продовжилась. Час від часу Гал щось міняв у структурі, додавав нові символи, переплітав контури між собою так, ніби бачив усю конструкцію цілком ще до того, як почав її створювати. Рін уже навіть не намагалась щось коментувати одразу. Спочатку вона пробувала зрозуміти логіку. Потім хоча б принцип. А далі просто сиділа й дивилась, як народжується щось, чого в імперії до цього моменту не існувало.

— Ні, стривай… — вона все ж не витримала в якийсь момент. — Цей контур же нестабільний.

— Для стандартних систем так.

— А для твоїх?

— Для моїх він правильний.

Рін кілька секунд мовчала.

— Це дуже дратуюча відповідь.

— Зате чесна, — озвався з кутка Рік.

Він уже відверто розважався. Особливо спостерігаючи за лицем Рін щоразу, коли Гал робив чергову річ, яка не вкладалась у нормальну магічну теорію.

— Ні, я серйозно, — пробурмотіла вона, дивлячись як енергія слухняно проходить через абсолютно божевільну на вигляд структуру. — Воно ж не повинно працювати.

— Але працює.

— Гал!

— Що?

— Ти жахлива людина.

Рік тихо зареготав.

— Ласкаво просимо до нашого клубу. Ми тут уже давно перестали задавати питання.

Навколо Гала тим часом уже буквально крутився вир сили. Бірюзові й фіолетові відблиски ковзали по металу, символи спалахували й гасли, а сам простір майстерні ледве помітно вібрував від щільності магії. І все одно — жодної нестабільності. Жодного зриву, жодного хаосу. Гал працював так спокійно, ніби збирав якусь побутову дрібничку. Наче не створював артефакт, який може перевернути всю цілительську практику імперії.