Безлюдний провулок. Тіло Аліни. Гроза відступила, але холод залишився.

Анна стояла під ліхтарем, її пальці були зведені від напруги.

Обличчя Аліни… не існувало.

Роздерте, пошматоване, ніби вбивця не просто вбив її, а хотів стерти будь-яку людську подобу.

Анна повільно вдихнула, намагаючись не втратити контроль.

Позаду почувся крик.

— АЛІНОООО!

Це була її мати.

Вона вибігла з провулка, хапаючи повітря, її ноги підкошувалися від жаху.

Анна обернулася.

— Зупиніть її!

Але жінка вже бачила.

Вона кинулася вперед.

— НІ! НІ, ЦЕ НЕ ВОНА! ВОНА ЖИВА! ВОНА ПРОСТО СПИТЬ!

Вона впала на коліна перед тілом.

— АЛІНО! БОЖЕ, ПРОКИНЬСЯ! ПРОКИНЬСЯ, ЛАСКА!

Вона хапала доньку за руки, за обличчя, ніби намагалася зібрати її назад, ніби це був лише сон.

— ЦЕ НЕ МОЖЕ БУТИ ПРАВДА! АЛІНО! БОЖЕ, ЗА ЩО!

Вона почала сильно труситися, її груди важко здіймалися.

Анна різко присіла поруч, схопила її за плечі.

— Пані, подихайте! Подихайте, вам треба…

Але жінка раптово судомно вдихнула, її очі закотилися.

Анна почула характерний звук захлинання.

— ЧОРТ, ВОНА НЕ ДИХАЄ!

Жінка повільно завалилася назад.

Артур вже вихопив телефон.

— ШВИДКУ, ТЕРМІНОВО! У НЕЇ СЕРЦЕВА АТАКА!

Анна опустила її на землю, почала розстібати верхні ґудзики куртки.

— Гей, гей, слухайте мене! Ви не можете залишити її!

Її пальці торкнулися холодної шкіри.

Серце…

Билося нерівно, як старий зламаний двигун.

— АРТУР, ЧОРТ ВІЗЬМИ, ДЕ ВОНИ?!

— ВЖЕ ЇДУТЬ!

Анна тихо матюкнулася, почала робити компресії грудної клітини.

— Дихайте, будь ласка… дихайте…

Вона тиснула на грудну клітину з рівномірною силою.

Тиск.

Тиск.

Тиск.

Машини…

Світло…

Сирени…

Швидка різко загальмувала поруч.

Звідти вискочили медики.

— Що з нею?!

Анна відступила, важко дихаючи.

— Серце. Вона знепритомніла.

— Переводимо на ноші!

Медики швидко почали роботу.

Анна дивилася, як жінку закутують у термоковдру, підключають кисень, колють препарати.

Артур мовчки відвернувся.

Анна дивилася вслід швидкій, що мчала в нічну порожнечу.

Ще одна жертва.

Тільки ця поки що дихає.