5. Знову у Карла

5. Знову у Карла

Поруч з Травелем місто відчувалося інакше. Воно ніби приглушило свою галасливу вдачу. Чи то може Еолі так здавалося, бо й вона чесно кажучи,  думками була значно далі — вже мандрувала незвіданими манівцями Чарлісу.

Дорогою вони майже не розмовляли між собою, до того ж було дивно, що він мовчки слідував за нею. Це було на нього не схоже, не складався пазл у неї в голові реальності з уявленням про нього.

Вона незчулася, як вони дійшли до знайомої вивіски «В гостях у Карла».

Звісно в двері першим зайшов Травель, але Ейо вбережи, хоч не з ноги її відчинив. Тож Еола хутко прослизнула за ним.

Вони зайняли вільний столик біля вікна, не привертаючи зайвої уваги.

— Тут є і окремі кабінки, якщо ви бажаєте обговорити наші домовленості без зайвих свідків — запропонувала дівчина — у дядечка Карла певна репутація.

— Це те, що треба. Хай тоді сам господар і подбає про наш комфорт. — Еолі було важко зрозуміти настрій Травеля. Він не здавався стурбованим, але щось у його поведінці невловимо змінилося.

- Давайте спочатку охолонемо – і вона простягла руку до глиняного глека, неповненого прохолодним елем, що було доречно цієї спекотної пори року.

- Почекай. Я хочу, щоб нас обслуговував сам господар. – Травель спинив її рух в застережним жестом.

Тож дівчині нічого не залишилося, як привітно помахати дядечку Карлу, який займав своє звичне місце за стійкою. Жест виглядав дружнім, але вимагав від нього негайної дії, тож господар неквапливо, але рушив у напрямку їхнього столику.

— Привіт, Ротебарте! — недбало махнув йому Травель, наче старому знайомому.

— І тобі не хворати, Невловимий. — після довгої паузи відповів Карл.

— Ви що, знайомі? — Еолі тільки й лишалося, що здивовано кліпати очима, звісно про печеню вже не йшлося, бо ситуація набувала нового несподіваного розвитку.

— Не так, щоб добре, але за кимось залишився неоплачений борг, чи не так? — в словах Травеля читалася іронія.

— Та ви майстер збирати борги по світу — не змовчала Еола, мабуть здивування трохи знизило її обачність.

— Хай там як, нашу розмову краще продовжити в більш доречному місці. — І Травель, не чекаючи запрошення, попрямував до відокремленого кабінету, навіть не озираючись, чи хтось іде за ним.

Вони гарненько всілися поряд за величезним дерев’яним столом. Здавалося, ще мить —  і повітря почне потріскувати від невисловленої напруги.

— Я відповідаю за цю дівчину і не дозволю тобі зробити її частиною своїх брудних махінацій, Невловимий. — рука Карла стиснулася наче навколо руківля сокири, яку дуже хотілося кудись встромити.

— Раніше ти і сам із задоволенням брав у них участь, Ротебарт. Ти мій боржник, не змушуй мене зайвий раз нагадувати про це — Карлова реакція анітрохи не збентежила Травеля.

— Тож допоможи зібрати нашу юну фейру для подорожі — і можеш вважати, що розрахувався.  — Він не став чекати відповіді. Мовчки піднявся і пішов.