4. Несподівана знахідка

Повинно бути щось ще, історія не складалася, а розпадалася на якісь окремі шматки. Еола спробувала заспокоїтися роботою, але це не допомогло. Через неуважність вона глибоко вколола палець шилом.

Вона здригнулася від раптового болю, а потім загіпнотизовано спостерігала, як важкі краплі крові стікають і розпливаються візерунком на поверхні стільниці, наче збільшуючись в об'ємі.

На її очах творилася магія.

Еола розгублено дивилася на розщелепений сховок, який нахабно демонстрував їй свою небезпечну таємницю. Це було більш схоже на приховану вітрину.

- Навіть про магічну підсвітку подбав - з роздратуванням подумала вона, але від здивування вимовила це в слух і перелякано озирнулася по боках.

Всередині ніші стояв безперечний доказ, що вона взагалі не знала свого батька і зрештою того, чим він займався.

На мить їй захотілося прикрити очі - вони виблискували на тлі світла, яке ніби виходило зсередини, а може це враження створювала магічна аура.

—  Чвари мені в ноги! – в пам’яті одразу спливли хижі рослини Чарлісу. Це вже тягнуло не на проблеми з королівською канцелярією, а на повноцінний відпочинок у межах рудників корони.

—  Так, треба вас роздивитися, - Еола швидко перевірила зачинені двері, одягла спеціальні рукавички і приступила до звичної роботи, що навіть заспокоїло її.

Її одразу збентежив зеленуватий відблиск в аурі чоботів, якого не повинно було бути.

—  Ну що ж в мене є дві новини і хто зна, яка із них гірша. —  Вона хоч зараз могла віддати Травелю готову пару взуття, але носитиме він їх недовго. Магічний вузол прив’язки було спотворено. Не на живлення — на повне всмоктування магічної аури. А отже — повільну смерть

— Як же повернути все назад? — у відчаї вона поклала голову на схрещені посеред столі руки, стираючи частину кривавої пентаграми — і панель повернулася на місце, ніби там нічого і не було.

Далі Еола сиділа, розгублено споглядаючи черевики під час того, як у двері хтось тарабанив.

Схаменувшись, вона хутко пішла відкривати двері.

Оцінювачів було двоє, вони впевнено зайшли всередину, ніби їм ніщо не заважало.

— Доброго вечора, фейро Еоло. Ми до вас у справі боргу — привітався вищий і балакучий. Інший багатозначно мовчав і лише кидав на всі боки швидкі погляди.

       — Доброго. Я була в фейра Ранульфа сьогодні пообіді, внесла місячний платіж — відповіла Еола. 

        —Він дещо іншої думки. — нарешті заговорив мовчазний, ніби вичавлюючи слова через силу.

        — Що це за диво? - промовив вищий оцінювач, простягаючи руки до лежачих на столі чоботів.

—  Безперечно вони покриють значну частину боргу. Вони ж магічні? - спитав він, замислено торкаючись шорсткої зміїної шкіри, наче чоботи вже належали йому.

— Про це не може бути й мови.—  заперечила Еола —  це вже готове замовлення —  і замовник повинен ось-ось з'явитися.

—  Ну, думаю, з вашим замовником ми дійдемо згоди. А фейр Ранульф мав рацію, ви можете створити проблеми. - зробив свої висновки оцінювач.

Двері знайомо рипнули. Вона останнім часом зненавиділа цей звук, бо далі починалися проблеми.

Травель впевнено зайшов у двері майстерні.

—  Ну що, фейро? Якою буде ваша відповідь? - що справді, він навіть цікавиться її думкою.