4. Несподівана знахідка

Повинно бути щось ще, історія не складалася, а розпадалася на якісь окремі шматки. Еола спробувала заспокоїтися роботою, але це не допомогло. Через неуважність вона глибоко вколола палець шилом.

Вона здригнулася від раптового болю, а потім загіпнотизовано спостерігала, як важкі краплі крові стікають і розпливаються візерунком на поверхні стільниці, наче збільшуючись в об'ємі.

На її очах творилася магія.

Еола розгублено дивилася на розщелепений сховок, який нахабно демонстрував їй свою небезпечну таємницю. Це було більш схоже на приховану вітрину.

- Навіть про магічну підсвітку подбав - з роздратуванням подумала вона, але від здивування вимовила це в слух і перелякано озирнулася по боках.

Всередині ніші стояв безперечний доказ, що вона взагалі не знала свого батька і зрештою того, чим він займався.

На мить їй захотілося прикрити очі - вони виблискували на тлі світла, яке ніби виходило зсередини, а може це враження створювала магічна аура.

—  Чвари мені в ноги! – в пам’яті одразу спливли хижі рослини Чарлісу. Це вже тягнуло не на проблеми з королівською канцелярією, а на повноцінний відпочинок у межах рудників корони.

—  Так, треба вас роздивитися, - Еола швидко перевірила зачинені двері, одягла спеціальні рукавички і приступила до звичної роботи, що навіть заспокоїло її.

Її одразу збентежив зеленуватий відблиск в аурі чоботів, якого не повинно було бути.

—  Ну що ж в мене є дві новини і хто зна, яка із них гірша. —  Вона хоч зараз могла віддати Травелю готову пару взуття, але носитиме він їх недовго. Магічний вузол прив’язки було спотворено. Не на живлення — на повне всмоктування магічної аури. А отже — повільну смерть

— Як же повернути все назад? — у відчаї вона поклала голову на схрещені посеред столі руки, стираючи частину кривавої пентаграми — і панель повернулася на місце, ніби там нічого і не було.

Далі Еола сиділа, розгублено споглядаючи черевики під час того, як у двері хтось тарабанив.

Схаменувшись, вона хутко пішла відкривати двері.

Оцінювачів було двоє, вони впевнено зайшли всередину, ніби їм ніщо не заважало.

— Доброго вечора, фейро Еоло. Ми до вас у справі боргу — привітався вищий і балакучий. Інший багатозначно мовчав і лише кидав на всі боки швидкі погляди.

       — Доброго. Я була в фейра Ранульфа сьогодні пообіді, внесла місячний платіж — відповіла Еола. 

        —Він дещо іншої думки. — нарешті заговорив мовчазний, ніби вичавлюючи слова через силу.

        — Що це за диво? - промовив вищий оцінювач, простягаючи руки до лежачих на столі чоботів.

—  Безперечно вони покриють значну частину боргу. Вони ж магічні? - спитав він, замислено торкаючись шорсткої зміїної шкіри, наче чоботи вже належали йому.

— Про це не може бути й мови.—  заперечила Еола —  це вже готове замовлення —  і замовник повинен ось-ось з'явитися.

—  Ну, думаю, з вашим замовником ми дійдемо згоди. А фейр Ранульф мав рацію, ви можете створити проблеми. - зробив свої висновки оцінювач.

Двері знайомо рипнули. Вона останнім часом зненавиділа цей звук, бо далі починалися проблеми.

Травель впевнено зайшов у двері майстерні.

—  Ну що, фейро? Якою буде ваша відповідь? - що справді, він навіть цікавиться її думкою.

— Пане, покладіть на стіл моє замовлення, якщо, звісно, готові до наслідків, то можете лишити їх собі, — натяк Травеля був досить прозорий.
— Працює казначейська служба Корони, сторонніх ми поки ввічливо просимо залишити майстерню, — в цій репліці оцінювачі були одностайні, а Еола лише мовчки спостерігала сцену, яка швидко розгорталася перед нею.
— Панове, вийшло непорозуміння… — і він повільно провів пальцями по чотиригранному медальйону, який до цього був прикритий полою плаща.
— Так що ж робити? У нас є чітка вказівка стягнути якомога більшу частину боргу, описати майно, — знітилися брати-акробати.

— То робіть свою справу і вшивайтеся, — Травель був як завжди лаконічним.
— Ваші повноваження не дають вам права заважати нам виконувати наші повноваження, але ми все-таки воліємо не перетинатися з вашим відомством, — оцінювачі хутко прийнялися за роботу, описуючи інструменти, зразки шкіри та взуття, складаючи їх до просторової кишені, наданої їм за службовою необхідністю.

Еола могла лише кліпати очима, спостерігаючи, як усе її життя зникало за допомогою просторової магії, наче нічого й не було.

Нарешті вони забралися геть, полишивши після себе наліт безнадії й випотрошену майстерню.

— Тепер ви будете більш схильні до конструктивної розмови, чи не так? — зіпсований день став трохи гіршим.

— З яких це пір шантаж став конструктивною розмовою? — награно здивувалася Еола.
— Взагалі у мене для вас є прекрасна пара вже готових чоботів. Ви їх так палко захищали, що вже сьогодні ми можемо провести ритуал прив'язки. — Ідея здихатися Травеля вже сьогодні була досить спокусливою.

— — Ви так легко віддаєте те, що вам не належить. І навіть не розумієте, чим це може закінчитися. — Відповідь Травеля була неочікуваною, Еола нагострила свої довгі вуха в надії отримати нову інформацію.

— І взагалі деякі таїни несуть смертельну небезпеку, тож я не збираюся обговорювати їх на очах у всього міста. — відрубав чоловік.

— Що ж у мене на прикметі є одне місце, де ми зможемо спокійно побалакати. — Еола точно знала де на неї з її таємничим замовником вже чекають.